Переговори по Сирії: Навіщо Трамп збрехав про виведення військ

Сирійський мирний процес, тривалий, хаотичний і безнадійний, всередині цієї весни зазнав чергового загострення. Першим — і найрішучішим у бажанні "зробити хоч що-небудь", виявився Дональд Трамп, який на початку цього тижня заявив, що США виводять війська із країни. Заявив рішуче і спонтанно, не розуміючи ані суті ситуації, яка склалась у Сирії, ні можливих наслідків такого виведення.

Щодо цього епічного рішення коментарів американських політиків та експертів було багато, але суть їх зводилась до одного: виведення військ буде поступкою режиму Асада та Росії, запрошенням для терористів повернутись на відбиті території, ну і, заодно, зрадою американських союзників у регіоні, бо опозиціонерів знищать асадівці, а курдів — турки.

Окрім того, таке рішення призведе до укріплення в регіоні позицій Ірану — що, знову-таки, означатиме зраду інтересів Ізраїлю та країн Перської затоки. Вчора американські силовики та політичні "важковаговики" влаштували своєму президенту сеанс знайомства з реальністю, по завершенню якого той повідомив, що нічого нізвідки виводити не буде. Принаймні, прямо зараз. Втім, Трамп не перший, і, мабуть, не останній в такій непослідовності. От Путін російські війська із Сирії вже мінімум двічі виводив, а вони — все там.

Далі "мирити Сирію" взявся протилежний табір. Вчора в Анкарі зустрілися президенти Росії, Туреччини та Ірану, щоб обговорити ситуацію в Сирії та можливі шляхи примирення. Переговори були довгими, важкими, і секретними на п'ятигодинну розмову не допустили ні журналістів, ні жодних інших "сторонніх".

"Післяматчева" прес-конференція теж виглядала вельми стримано. На ній крім фотографування сторони говорили про страждання сирійського народу (до яких і самі вони чимало доклалися), про необхідність їх припинити (в неозначено-майбутньому часі) та про деструктивну роль американців у регіоні, від яких, здається, і походять всі проблеми. Із останнім пунктом були згодні всі три сторони.

Натомість про долю курдів і їхньої підтримуваної Росією та США автономії, наприклад, зовсім не говорили — від цієї теми починає нервуватись і істерично кричати господар зустрічі, турецький президент. Минула "мирна зустріч" у Сочі, власне, цим і завершилась. Про турецькі війська, які створюють "зону безпеки", потроху посуваючи турецько-сирійський кордон в бік Дамаску, теж не говорили — ця тема не подобається ні Путіну, ні Роухані. Власне кажучи, не було сказано ні слова про те, як зупинити війну — не кажучи вже про складання Сирії докупи. Загалом, зустріч Путіна, Ердогана та Роухані була таким собі дзеркальним відображенням схожого заходу у січні цього року, де США, Франція, Британія та країни Перської затоки так само безнадійно обговорювали майбутнє сирійського конфлікту.

Суть "примирення", схоже, зводиться зараз до того, що кожна сторона конфлікту, яка має збройні сили в Сирії, намагється закріпитись на зайнятих позиціях, по можливості — розширити свою зону контролю, і не стати при тому мішенню для злагоджених дій інших сторін. Турки намагаються вже не так розгромити, як витіснити курдів, росіяни з асадівцями намагаються добити останніх опозиціонерів у Східній Гуті, а США будують укріплені стаціонарні бази в контрольованих курдами регіонах біля Манбіджа — наміри Трампа щось звідкілясь виводити у Пентагоні явно не сприймають всерйоз.

Розколота країна продовжує своє існування у вигляді конгломерату територій та анклавів, існування яких залежить виключно від здатності їх мешканців оборонити себе від сусідів. І найкращий варіант майбутнього — це політичне узаконення меж цих анклавів і завершення війни "всіх проти всіх".