Чи заробила в Парижі Меркель Нобелівську премію миру

Мінські домовленості, попри незадоволення ними що в Україні, що на Донбасі, будуть реалізовуватися - хоч далеко не в тому темпі, на який надіялись в момент їх підписання. Теза про те, що 31 грудня 2015 року - далеко не фінальна дата їх виконання, прозвучала публічно і на найвищому рівні. Хоча б тому, що прийняти закон про вибори у захоплених районах Донбасу, підготуватись до них і провести за три місяці явно неможливо. При тому чисельні прогалини - що в Мінських домовленостях, що в плані Мореля стануть предметом довгих і гострих дипломатичних торгів. Як в тристоронній контактній групі, що в нормандській четвірці. Наступний їх раунд на рівні очільників зовнішньополітичних відомств трапиться не далі, як в листопаді.

Проговоривши чотири з гаком години, лідери "норманської четвірки" розійшлися, не надто бажаючи говорити один з одним чи з журналістами. Здається, все що відбулось, було не зовсім схожим на дипломатичний успіх.

Втім, Меркель з Олландом таки вийшли до преси - щоб повідомити про "позитивні кроки" й "стриманий прогрес" у реалізації не виконаних по суті мінських домовленостей. Фейкові "вибори" сепаратистів закликали скасувати - що, скоріше за все, і буде виконано. Меркель окремо наголосила, що всі контакти України з сепаратистами будуть вестися в межах контактної групи. Тобто про прямі переговори з Києвом, чого так хоче Путін, мова не йде. На лінії розмежування у Донбасі створять більше пропускних пунктів, що, вочевидь, означає, що українська сторона згодна на пожвавлення руху через лінію розмежування, а російська сторона згодна забезпечити відсутність обстрілів новостворених пропускних пунктів.

Озброєння до 100 мм, теоретично, почнуть відводити завтра. От тільки з важкими закінчать - і відразу візьмуться за легкі. Закон про вибори на Донбасі - власне, у вигляді плану Мореля - Порошенку доведеться протягувати через парламент. Хоча якісь модифікації в цей документ, ймовірно, ще можуть бути внесені на переговорах керівників МЗС. Чи на наступних переговорах вищого рівня - до яких Мінські домовленості теж навряд чи виконають в повному обсязі. А, іще президент Франції запропонував "дати імунітет" учасникам виборів на Донбасі - і, схоже, це думка не тільки президента Франції.

Скидається на те, що наш президент, всмак пообзивавши план Мореля чиєюсь приватною думкою, сьогодні зіткнувся з цим документом в повен ріст. І, складається враження, що якихось серйозних контраргументів - чи, тим паче, свого бачення проведення виборів на Донбасі - озвучити чомусь не зміг. І як неуникними в силу безальтернативності стали Мінські угоди, так потроху неуникним стає і цей проект виборчого законодавства для територій Донбасу, контрольованих сепаратистами і російськими військами. Вочевидь, це і є головний результат сьогоднішньої зустрічі.

Окрім того, ще перед загальною зустріччю, Порошенко поговорив з Олландом - про реформу Радбезу, безвізовий режим для українців в ЄС (будемо надіятись, що шанси на друге вищі, ніж на перше), а також про можливий візит французького президента до Києва, на який він погодився. Було все це демонстрацією дружнього ставлення чи бажанням підсолодити пілюлю - сказати складно.

В той же час у Олланда відбулася розмова з Путіним про Сирію. І тут підсолодженими пілюлями, швидше за все, і не пахло. Хоча б тому, що військові дії Путіна в Сирії з самого початку не надто подобалися Франції, яка традиційно вважала цю країну ареною своїх політичних зусиль. На відміну від Німеччини, де полюбляли поговорити про "неможливість вирішення сирійської проблеми без Путіна"

Але після першої ж демонстрації "хірургічної точності" російської авіації, яка відбомбилась по районах, де Ісламської держави не було в принципі, стримане незадоволення від авантюри Путіна, вочевидь, успішно перейшло в стадію неприхованого роздратування. Яке президент Франції і продемонстрував російському колезі.

Сьогоднішня зустріч в Парижі - явно не остання консультація стосовно майбутнього Донбасу, України та й Росії.

Інша річ, що окрім дипломатичного фронту перед чинним президентом України відкривається ще й внутрішній. Не озвучивши публічно своїх намірів стосовно виконання плану Мореля - чи планів стосовно його можливої зміни - Порошенко автоматично взяв на себе відповідальність за все, що відбулося в Парижі - і буде відбуватися найближчим часом в інших місцях в процесі врегулювання конфлікту на Донбасі. Що, в сухому залишку, неминуче призведе до наростання роздратування вже в українському суспільстві.

Зрештою, те, що Меркель з Олландом, по суті, не дали Порошенко та Путіну поспілкуватися з пресою, але при тому Меркель наголосила, що позиції сторін зблизилися, означає зовсім інше - в Києві Порошенко, а Путін в Москві говоритимуть зовсім протилежні речі, виставляючи паризьку зустріч як свою дипломатичну перемогу.

Чи зуміє український президент виторгувати більш вигідні умови миру, втримуючись при тому під вогнем внутрішньої критики (цілком заслуженої, до речі) покажуть найближчі кілька місяців. Впродовж яких з'явиться відповідь на ще одне принципове питання сучасності. Яке полягає в тому, чи вдасться Ангелі Меркель отримати Нобелівську премію миру за розв'язання конфлікту на Донбасі, чи ні.