Путін та Зеленський в Парижі: Чому з Росії знімуть санкції

Підготовка до саміту керівників "нормандських" держав триває повним ходом. Українські моряки потроху обживають повернуті кораблі, а солдати – нові бліндажі в районах розведення, на два кілометри західніше від попередніх. Президент Франції Еммануель Макрон активно спілкується зі своїм російським колегою по телефону – при тому назовні потрапляють вельми скупі й туманні повідомлення про суть і характер цих розмов. Міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас навіть зробив спробу злітати на Донбас – напевно, щоб на власні очі переконатися у твердості досягнутого перемир'я, але в останній момент все-таки передумав. Вкотре продемонструвавши далекоглядність і прагматичний характер німецької дипломатії.

Все це прозоро натякає – нещодавно озвучена заява міністра закордонних справ України Пристайка про те, що  підсумковий документ майбутньої зустрічі лідерів України, Німеччини, Франції і Росії вже узгодили їхні радники, була чи то не зовсім повною і поінформованою, чи то стала вже трохи застарілою.

Зустріч, яка мала б обмежитися спільним комюніке із благими побажаннями, навряд чи вимагала б стільки уваги настільки зайнятих людей.

При тому складно припустити, що всі учасники готуються до якихось реальних змін на Донбасі. Бо якби всерйоз обговорювалось "тотальне розведення" чи, тим паче, гіпотетичні "вибори за українським законодавством", у процесі мали би бути задіяні не тільки, а може – й не стільки європейські міністри закордонних справ, як українські посадовці. Просто для того, щоб визначити реальні можливості стосовно перебазування військ, охоплення процедурою голосування вимушених переселенців і т.д. 

Усього цього наразі не спостерігається. Натомість чітко помітна активність європейських та російських дипломатів, між якими, здається, і йде вирішення широкого кола питань. Якщо зважити на той факт, що впродовж наступного місяця-півтора Рада ЄС повинна вирішити питання стосовно продовження санкцій проти Росії (чинний пакет секторальних обмежень добігає кінця 31 січня 2020 року, а консультації стосовно цього питання, за чутками, призначені на 12 грудня), то дипломатична активність між Москвою, Парижем та Берліном може бути пояснена саме спробами Кремля переконати ключові держави ЄС у тому, що санкції потрібно якщо не знімати – то, принаймні, помітно й демонстративно послабити. На тлі "успіхів" у "перемир'ї" на шести кілометрах чотирьохсоткілометрового фронту, поверненні Україні трьох плавзасобів, та обміну полоненими.

Наскільки реалістичними є подібні очікування Росії – сказати складно. Але той факт, що представники ключових держав ЄС ведуть активні негласні переговори з Росією, в принципі, є показовим.

Окрім того, глибокий і глухий кут, в якому опинилися газові переговори "Газпрому" із "Нафтогазом", робить розмову стосовно продовження транзиту російського газу через Україну після Нового року практично неуникною. Особливо, якщо зважити на той факт що, з одного боку, лобіюючи будівництво "Північного потоку - 2" Ангела Меркель ніби як гарантувала Україні збереження транзиту, і при тому питання виведення чи відмови від виведення цього  газогону з-під дії нового європейського законодавства також перебуває у віданні фрау канцлерін. З іншого боку, в разі повноцінної газової війни між Україною та Росією, постраждати – хай і недовго та не надто сильно – також може Німеччина. Тому уникнути розмови на цю тему, в якій позиції України є наразі не найсильнішими, навряд чи вдасться.

А от про що в Парижі, скоріше за все, не буде сказано надто багато слів, так це про те, що політичні вимоги Росії – себто закон про особливий статус Донбасу та проведення виборів у регіоні – поки що рівно ніяк не підкріплені прогресом у безпековій ситуації в регіоні. І про те, що спроба будь-якої питомо української політичної сили взяти участь у цих виборах з великою ймовірністю закінчиться рівно тим самим, чим закінчилася б один, три чи п'ять років тому. Фізичним знищенням учасників такої спроби. І про те, що чинне керівництво маріонеткових "республік", з якими Москва активно пропонує вести переговори Києву, взагалі не має ніякого наміру кудись "реінтегруватися", не кажучи вже про те, щоби покидати власні крісла після ліквідації російських геополітичних проектів. Розмов на такі теми, ми, звичайно, на саміті не почуємо.