Мюллер "шерстить" гостей Трампа: Чому в США взялися за українських олігархів

Українські олігархи та політики, що робили все можливе для того, щоб потрапити на інавгураційний бал Дональда Трампа, навряд чи сподівались, що за два роки по тому їм доведеться ходити на допити, скромно названі "опитуванням свідків". При чому не до російського слідчого, а до американського спецпрокурора Роберта Мюллера.

Втім, життя - штука погано передбачувана, і сьогодні дехто із учасників дійства, напевно, вже й трохи шкодує за коштами, витраченими на "парад марнославства на тлі Дональда Трампа", як свого часу влучно назвав масове українське паломництво на інавгураційні заходи до Вашингтону нардеп Володимир Ар'єв.

До речі, питання щодо розміру витрачених коштів дотепер залишається відкритим, оскільки зацікавлені сторони називають дуже, дуже різні цифри. Наприклад, колишній (чи вже не колишній - сказати складно) керівник ДФС Роман Насіров стверджував, що "квиток на інавгурацію коштує 200 чи 300 доларів". А от той самий Ар'єв теж говорив про 200 - але не доларів, а тисяч доларів, за місце за столиком неподалік від Дональда Трампа. І навіть про готовність "відомої леді зі зачіскою, що змінюється, викупити цілий столик за $1 млн", - що їй зробити не дозволили.

Втім, рахувати гроші в чужій кишені - поганий тон. Тим паче що дехто із українських політиків - як от нардеп Борислав Береза, не тільки не купував квитків на інавгурацію особисто, а вже й забув, хто був тим добродієм, що проспонсорував його участь у заході. Не виключено, що подібні "провали у пам'яті" можуть трапитись і в усієї "як мінімум дюжини українських політиків та бізнесових фігур", які, за даними The New York Times, були присутніми на закритих для вільного входу інавгураційних заходах.

Для чого вся ця історія із опитуванням свідків спецпрокурору Мюллеру, загалом, зрозуміло. Починаючи від того, що федеральний закон забороняє іноземцям робити внески в інавгураційний комітет, відповідно, українці могли потрапити туди лише у разі, якщо квиток їм купив громадянин США. А специфіка стосунків декотрих українців з декотрими членами команди Трампа, як показує приклад Манафорта - це вельми цікава тема для американського слідства.

І завершуючи тим, що дехто з українців, які відвідали інавгурацію Дональда Трампа, намагалися запропонувати президентській команді "мирні" плани та інші угоди, що збігаються з інтересами Москви.

Цікавішим є питання про те, для чого туди так поспішали українські політики та бізнесмени - від Кивалова і Льовочкіна до Берези. Адже інавгураційний бал - це не ділова зустріч, на ньому за означенням ніхто й нічого вирішити не може. Якогось колосального впливу на публічний імідж відвідини цього заходу також не вчинять - адже більшість українців, що були там (за винятком Ківалова та Берези), взагалі скромно мовчали про такий факт у своєму житті. От стосовно "леді з мінливою зачіскою" дотепер точаться дискусії з розряду "була - не була".

Московські "мирні плани" також не мали жодних шансів набути особливого шарму в очах Трампа та республіканців від того, що їх презентанти сиділи в залі і витріщалися, як президент танцює із Меланією під "My Way" Сінатри.

Врешті, подальший перебіг подій чітко демонструє, що ні інтереси Росії, ні інтереси Ахметова нової адміністрацією президента США враховані не були.

Останній, як багаторічний незмінний спонсор Пола Манафорта, звичайно, мав помітно більше шансів на тісні контакти з новим господарем Білого дому. От навіть за чутками передвиборною соціологією у США цікавився - ну чисто тобі як російська розвідка. Але, як бачимо, нічого не вийшло і в донецьких. Цікаво хіба, чи надсилають вони тепер передачі своєму "вашингтонському братану" у місця позбавлення волі - чи забули, і друга "на зоні" вже "не гріють".

Складно сказати, чи справдились сподівання Ківалова і Берези - бо хто його знає, які вони були, ті сподівання. Втім, роль "мостів між державами" їм теж явно не дісталася.

Таким чином, поїздка на інавгурацію Трампа стала для нашої еліти чимось на кшталт "подорожі у ВІП-келію на Афоні" для еліти російської (та й української - часів Януковича). Такою собі демонстрацією власної особливості, приналежності до "вищої касти" - дорогою, беззмістовною і обтяженою "бонусами" у вигляді подальших непростих розмов із прокурорами.