Збитий яструб: Що принесе Україні відставка Болтона

Вчорашня заява президента США Дональда Трампа про відставку Джона Болтона з посади радника з національної безпеки особливого здивування не викликала. Надто вже різними персонажами були цих два політики. Болтон, послідовний республіканський "яструб", переконаний в тому, що сферою зовнішньополітичних інтересів США є вся планета і довколишній космічний простір на додачу, – і хаотичний ізоляціоніст Трамп не сходились, здається, ні в одному з вагомих зовнішньополітичних питань. Єдиним винятком, можливо, було достатньо скептичне ставлення обох як до міжнародних організацій на кшталт ООН, так і до міжнародних договорів, які обмежували можливості США.

Власне, було дивно, як персонаж на кшталт Болтона зміг втриматися в трампівській адміністрації впродовж року з добрячим гаком. Можливо, причина полягала в тому, що допоки Трамп відчував реальну загрозу імпічменту, він волів тримати впливового в республіканських колах Болтона на посаді в адміністрації у якості гарантії лояльності консервативно налаштованих республіканців у Конгресі. Зараз, коли реальна загроза імпічменту минула, Болтон став не потрібен, і Трамп із задоволенням позбувся співробітника, якого, схоже, не любив і побоювався.

Іншою ймовірною причиною відставки може стати той факт, що з наближенням президентських виборів Дональд Трамп готується починати виконувати свої передвиборні обіцянки, дані впродовж попередніх виборчих перегонів. І можна не сумніватися в тому, що цей процес викликав би наростання конфлікту з Болтоном, стосунки з яким у Трампа і так ніколи не були надто простими.

Формальною причиною відставки, якщо вірити сенатору від Кароліни Ліндсі Грему, стала позиція Болтона стосовно недоречності переговорів Білого дому з представниками радикального афганського руху "Талібан".

Хоча подібних причин можна було б нарахувати із десяток – тут і голосна критика з боку Болтона стосовно трампівських загравань з Північною Кореєю, і несприйняття Болтоном виведеня військ з Іраку, і фактична зрада союзників у Сирії.

Ну і, найголовніше, що було причиною конфліктів між президентом США та його радником, – це переконання Болтона в тому, що США повинні жорстко протидіяти Росії як глобальному супернику, а не шукати з Кремлем точки взаємопорозуміння.

Симптоматично, що незадовго перед відставкою Болтон відвідав не тільки Україну, але й Білорусь. В подібний спосіб явно демонструючи, що протистояння Росії в цьому регіоні є одним із ключових завдань зовнішньої політики США.

Хоча в самій Росії, до речі, не схильні переоцінювати відставку Болтона, вважаючи, що помітного впливу на зовнішню політику Білого дому вона не справить. Єдиним винятком є ймовірна доля Договору про обмеження стратегічних наступальних озброєнь, противником якого був Болтон, і який, після його відставки, можливо, вдасться зберегти.

Подальший зовнішньополітичний курс після відставки Болтона, звичайно, залежатиме від його наступника, ім’я якого Дональд Трамп пообіцяв назвати наступного тижня. Серед ймовірних претендентів, до речі, є й американка з українським корінням, Пола Добрянські, яка була заступницею держсекретаря в часи Джорджа Буша молодшого. Цей варіант, звісно, був би для нас оптимальним. Серед інших претендентів на крісло Болтона – спецпредставник США по КНДР Стівен Біган, а також колишній військовий та політичний аналітик Дуглас Макгрегор. Хоча список цей, ймовірно, є неповним.

Але на якій би кандидатурі не зупинився Дональд Трамп, наразі зрозуміло одне. Наростання хаотичних зовнішньополітичних рухів з боку Білого дому напередодні початку виборчих перегонів, здається, наростатиме. Що явно не піде на користь ані миру на планеті загалом, ані шансам на збереження широкої антиросійської коаліції на чолі із США зокрема.

Джон Болтон, звичайно, не є якимось особливим другом України. Він просто розумів, що глобальне стримування Росії є одним з першочергових завдань американського уряду і на основі цього розуміння вибудовував свою лінію політики стосовно України. А окрім того, на своїй посаді він був просто добрим фахівцем із кількома десятками років досвіду за спиною, який міг забезпечити якісну реалізацію прозорої і внутрішньо несуперечливої стратегії. І адміністративна турбулентність, що виникне після його відставки, як і немалий шанс на те, що його наступником стане тривіальний угодовець, що просто слухняно йтиме у фарватері політики чинного президента США, – все це є не надто гарними перспективами для України.