Драконівські вимоги: Чим заплатить Лукашенко за "дружбу" Путіна

Впродовж останніх двох тижнів дружба між Мінськом та Москвою досягла давно вже не бачених висот. Російський президент пообіцяв в разі потреби допомогти Лукашенку всидіти в президентському кріслі. Якщо не російськими багнетами, то принаймні російськими кийками. Російський прем'єр з'їздив до Мінська, щоб особисто розповісти, як гаряче Росія готова підтримувати незалежність та суверенітет Білорусі. Дрібні подарунки – на кшталт відпущених до Росії військових злочинців, яких, виявляється, Лукашенко і не збирався віддавати Україні, вже і рахувати недоречно.

Апофеозом цієї дружби, вочевидь, стане візит Лукашенка до Москви, який, за попередніми даними, відбудеться 14 вересня.

Хоча ні – якщо зважити на те, що путінський режим за своєю суттю давно вже є радше медіареальністю, апофеозом якраз була зустріч Лукашенка з найбільш високопоставленими російськими пропагандистами – Симоньян, Бабаяном та іншими. Під час якої бацька пустив в хід всю свою винахідливість, щоб зіграти роль вірного Росії білоруса. І штука була навіть не в процитованій всіма інформагенціями заяві про те, що "якщо сьогодні Білорусь впаде, наступною буде Росія". Фактично все спілкування Лукашенка перед росіянами нагадувало гастролі провінційного клоуна на столичному корпоративі. Дивно, що обійшлося без драників та самогону.

Лукашенко смішив заїжджих гостей очевидними байками про американців, що стежать за його вертольотом і координують пересування учасників протестів "з центру під Варшавою". І про жахливу зброю – телеграм-канали. Він робив все, щоб сподобатись невибагливим смакам російських пропагандистів і телеглядачів. Натякаючи при тому, що він з автоматом в руках зупинив білоруський Майдан. А Москві до подібного слід тільки готуватися. Російські журналісти не те, щоб явно вірили Лукашенкові – але й забути, що йдеться про один із нічних кошмарів російського президента, теж не могли.

На подібному фоні, звичайно, загубилася заява Тихановської про те, що протести в Білорусі не спрямовані проти Росії. Її ніхто й не почув то насправді. Теж якось цікаво, до речі, виходить – опозиціонерка, яка так ратує за добрі стосунки між братніми народами, втекти все-таки вирішила до Польщі. У змаганні за роль "найбільшого друга Росії" Лукашенко опозицію, звичайно, обіграв зі значним відривом. Якщо Алексієвич приїхали захищати західні дипломати, то Лукашенко на наступну добу стане в російському ефірі гостем частішим, ніж Путін. Тут він зі своїм завданням впорався.

І тепер все впирається в ціну російської підтримки. Як заявив Пєсков, темою переговорів між Путіним та Лукашенком стане реструктуризація заборгованості Білорусі. Що для чинної білоруської влади більш ніж доречно – оскільки сплатити цього року іще близько півтори мільярди доларів боргових зобов'язань Росії Мінськ не зможе.

При тому Лукашенко відверто заявляє, що інтеграція між Росією та Білоруссю в рамках угоди про Союзну державу є цілком неможливою. І що мова може йти тільки про тісну економічну співпрацю. Пєсков в унісон зазначив, що розмови про політичну інтеграцію, "злиття чи поглинання" Білорусі є "абсолютною нісенітницею".

Але при тому жоден із них, звичайно, не уточнив, яку саме економічну співпрацю планують в Мінську, а яку – в Москві. Звичайно, крихти інформації на цю тему із Кремля потроху просочувалися. Зокрема, йшлося про можливість повернути потік білоруських товарів з портів країн Балтії, з якими Мінськ розсварився, у російські порти. Хоча такий логістичний шлях не надто вигідний для білоруських заводів.

Але найбільша інтрига полягає в тому, чи погодиться Мінськ на входження в єдиний податковий та банківський простір з Москвою. В разі ствердної відповіді на це питання, економічна незалежність Білорусі стане предметом історії, а не геополітики. І відповідь на те, яку ж насправді ціну заплатив Лукашенко за прайм-тайм на російському телебаченні, ми довідаємося за тиждень.