"Осінь "Нафтогазу": Чому українська ГТС може істотно подешевшати

Останній тиждень виявився навдивовижу багатим на події, пов'язані з українською газотранспортною системою та "Нафтогазом". Першою — і, мабуть, найприємнішою новиною стало рішення апеляційного суду Швеції, який в червні заборонив "Нафтогазу" примусово стягувати з "Газпрому" $2,6 млрд відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу, а вчора цю заборону скасував.

Звичайно, "Нафтогазу" і надалі доведеться арештовувати активи "Газпрому" "шматками" у різних країнах і в різних юрисдикціях, маючи справи з місцевими судовими інстанціями. Але рішення такої поважної інституції, як апеляційний суд Швеції, вочевидь, матиме вирішальний вплив на рішення інших шведських судів, і помітний — на суди Великої Британії та Нідерландів, де "Нафтогаз" продовжує спроби заблокувати активи російського газового монополіста.

Втім, на тому приємні новини на газову тематику, схоже, завершуються. Оскільки, за інформацією очільника "Нафтогазу" Андрія Коболєва, на першому раунді тристоронніх переговорів між Україною, Росією та ЄС, які пройшли 12-13 вересню у Брюсселі, російська сторона категорично відмовилась надавати якісь гарантії транзиту газу через Україну після 2019 року.

Звичайно, переговори тільки починаються, і з часом, під тиском європейських партнерів, які обов'язково нагадають обіцянки Путіна Ангелі Меркель щодо збереження транзиту, позиція росіян може змінитись за формою. Але не за суттю.

Оскільки існує дуже багато способів запропонувати Україні транзит в такий спосіб, щоби "Нафтогаз" був вимушений відмовитись самостійно. Оскільки, по-перше, існує певний "базовий рівень" економічно вигідного транзиту, нижче якого утримання персоналу та робота компресорних станцій, які забезпечують транзит газу, стане збитковою. Точної цифри такого рівня немає, але експерти визначають її десь у проміжку між 10 і 20 мільярдами кубометрів на рік. Згодні з ними і посадовці — наприклад, той самий міністр енергетики та вугільної промисловості України Ігор Насалик нещодавно стверджував, що 10-15 мільярдів кубів річної прокачки, які влітку обіцяв керівник "Газпрому" Міллєр, Україна здійснювати не буде, бо "нам потрібно буде ще вкладати свої кошти, щоб прокачувати цей обсяг газу". По-друге, Росія може запропонувати Україні "сезонний" графік прокачки газу, за якого наша ГТС "підстраховує" російські "Потоки" взимку, коли спостерігається пікове споживання російського газу в ЄС.

По суті, це варіація першого сценарію, тільки за іншою часовою схемою. Бо транспортування газу — це не сезонний збір яблук, тому утримувати персонал і підтримувати ГТС в працездатному стані все одно доведеться увесь рік. У такий спосіб Москва ніби виконає свої обіцянки — але примуситьУкраїну самостійно відмовитись від невигідного транзиту.

На фоні цих непростих переговорів з непередбаченими наслідками німецькі посадовці, зокрема, офіційний представник федерального уряду Штеффен Зайберт, наполягають на тому, що Україна повинна "модернізувати свою газотранспортну систему" і вивести її з управління "Нафтогазом". Це для того, щоб створити умови для довгострокового транзиту газу. І якщо виведення ГТС зі складу державної монополії, яка займається видобутком — це необхідна умова з точки зору європейського законодавства, і її ніби й збираються втілювати, створивши окрему компанію, що управлятиме українською ГТС, то хто саме повинен вкладати гроші в модернізацію труби, в якій, не виключено, через два роки не буде газу — сказати явно складно.

Окремим конфліктним сюжетом пройшла по ЗМІ історія про те, що "Нафтогаз України", за неофіційною інформацією, звернувся до уряду з пропозицією продати 49% акцій компанії - оператора ГТС іноземному партнеру. "Вартість ГТС ... становить близько 14 млрд дол. Українське законодавство дозволяє кваліфікованому міжнародного партнера придбати до 49% в статутному капіталі оператора ГТС України. Якщо міжнародний партнер заплатить 7 млрд дол. за 49% акцій оператора ГТС, то така інвестиція може розглядатися як певна гарантія збереження доходів від транзиту на поточному рівні", - буцім то було написано в тій пропозиції. А коли певна частина політикуму спробувала розігнати хвилю з приводу того, що "Нафтогаз" хоче продати стратегічну ГТС", комерційний директор компанії Юрій Вітренко виденько заявив, що інвестора шукає насправді уряд. А "Нафтогаз" у цій справі просто допомагає.

Хотілось би вірити у чудо, але в разі, якщо переговори з Росією про збереження транзиту на мінімальному економічно вигідному рівні проваляться, то, скоріше за все, частину української ГТС таки доведеться продавати. При тому за істотно менші гроші, ніж те можна зробити зараз. Зацікавленість у ній можуть проявити ті країни, які зможуть налагодити реверсні поставки газу з Європи до України з використанням наявної інфраструктури. Але платити 7 мільярдів доларів за "половину труби" вони, звичайно, не стануть. Сума угоди — якщо така трапиться — буде в рази менша.

Насправді припинення російського транзиту через українську трубу — не катастрофа. Це розрив чергової нитки, яка прив'язувала нас до сусідів. І ту газотранспортну інфраструктуру, яка залишилась в наявності, можна спробувати модифікувати. Або для реверсу з Європи (що можна розглядати як план-мінімум), або для створення якогось нового транспортного коридору — приміром, з Ірану через Туреччину та Грузію. Як би фантастично це не виглядало.

Але для того слід починати рішучі дії вже зараз, коли для того є іще якийсь час і якісь можливості. Але закрадається підозра, що як посадовці, так і керівництво "Нафтогазу" зайняли вичікувальну позицію. І можуть перебувати в цій позиції в акурат до завершення 2019 року.