Олігархи і ЄС: Як США хочуть "зачистити" Зеленського

Автор: Андрій Коваленко

Тональність зустрічей Володимира Зеленського з головними важковаговиками нинішнього Євросоюзу - президентом Франції Еммануелем Макроном та канцлером Німеччини Ангелою Меркель, дещо окреслили намагання цих людей зробити українського президента більш поступливим у питаннях діалогу з Путіним. Побачили це і у Вашингтоні, де вважають Україну прифронтовою зоною свого впливу. І справді у бажаннях Макрона та Меркель зберегти антиросійські санкції та відродити "нормандський формат" немає нічого поганого, якби ж французи та німці не переслідували власні інтереси та не намагалися агресивно вплинути на позицію Зеленського. У Макрона дійшло до того, що він побачив готовність нашого президента вести переговори з сепаратистами і Зеленському довелося швидко його перебивати та пояснювати, що все зовсім не так - лише Мінський формат. Також французький лідер прагне повернення Кремля в ПАРЄ, проти чого виступає Україна. 

Ангела Меркель в свою чергу розмито говорила про транзит російського газу через нашу ГТС, посилаючись на якісь обіцянки Путіна. І в той же час вона продовжила наполягати, що "Північний потік-2" - це не загроза енергетичній безпеці України та Європи. Зеленський же публічно заявив, що погляди у них з Меркель діаметрально протилежні. 

Простіше кажучи, у ЄС зробили спробу вплинути на нового українського президента у власних інтересах. Як Макрон так і Меркель ведуть боротьбу з впливом Вашингтона у Європі. І Україна в цій історії посідає не останнє місце, бо вирішення конфлікту на Донбасі дасть привід зняти антиросійські санкції, спокійно собі качати газ по "Північному потоку-2", розвивати бізнес, співпрацювати з Кремлем. І наші європейські союзники схоже вже остаточно вирішили за будь-яку ціну досягти успіху, загодувавши Володимира Путіна пряниками і нашими інтересами. Вашингтон мислить інакше. На "Північний потік-2" (компанії, які беруть участь в проекті) готові накласти санкції, Україну підтримують матеріально та ідейно, як і європейці, та з німцями і французами сваряться. Особливо з німцями, які не платять обіцяні 2% ВВП у НАТО ще й газопровід будують попри все, не бажаючи, як Польща, купувати більше американського скрапленого газу. 

Останні тілорухи ЄС на українському напрямку в Білому домі оцінили. Ще під час євротурне Зеленського до Парижа та Берліна у Київ прилетів тимчасовий повірений США Вільям Тейлор, який у часи Ющенка був послом Сполучених Штатів в Україні. 72-річний наступник Марі Йованович працюватиме у нас щонайменше до початку 2020-го року і готуватиме Зеленського до вже анонсованої зустрічі із Дональдом Трампом в липні. Окрім цього, як ми вже писали,Тейлор є експертом з пострадянських країн, розподіляв держфінансування і працював у кризових державах - Афганістані, Іраку, а також є спеціальним координатором американської допомоги країнам "арабської весни" (з 2011 року) та відповідає за Єгипет,Туніс і Лівію. Також він знає наші еліти та політичну тусовку. Своєрідний стабілізатор, який має не тільки стежити за розподілом американської фінансової допомоги, яка буде йти як на антикорупційні органи, котрі після відкликання Марі Йованович (куратора антикорупційної інфраструктури) Білий дім хоче перезавантажити, але й грошами на оборонний сектор. Пентагон вже заявив про виділення $250 млн допомоги Україні. Реформування ЗСУ та оборонного сектора, включно з Укроборонпромом - в пріоритеті у США. Тейлор як ніхто на цьому розуміється. 

Так само активізувався спецпредставник США Курт Волкер. По-перше, він анонсував свій візит до Києва протягом найближчих тижнів перед тим, як Зеленський полетить у Вашингтон на розмову з Трампом. Очевидно, хоче заздалегідь донести предметно бажання Білого дому, щоб в Зеленського був час сформувати вже певну позицію. По-друге, на слуханнях у комітеті із закордонних справ Сенату США Волкер заявив, що майбутнє України на найближчі п'ять років вирішуватиметься в найближчі три місяці. І, звісно ж, закликав США максимально підтримати Київ, а Росію назвав головним гальмом Мінських угод і припинення війни на Донбасі. Та дісталося й олігархам - їх Волкер вважає ще однією загрозою для України, окрім РФ.

А тепер варто трошки розібратися із активністю США на українському напрямку. Важливо, що риторика Білого дому, яка із самого початку президентства Зеленського була агресивною (всі ж пам'ятають розповіді юриста Трампа Джуліані про ворогів США в оточенні Зеленського) поступово стає конкретною. І хоча Трампа досі цікавить розвиток українського розслідування щодо Burisma Злочевського і Джо Байдена та його сина (Байден домігся звільнення Шокіна, який вів розслідування по Burisma, де працював син Гантер), а також щодо можливого втручання НАБУ у президентські вибори 2016-го на користь Клінтон із "амбарною книгою Партії регіонів", ми бачимо менш емоційну поведінку Білого дому, ніж раніше. Очевидно, що ці справи стануть одними із тем для розмови президентів США та України. Зеленський раніше демонстрував, що він не хоче бути замішаний у внутрішньоамериканських справах. Але Дональд Трамп робить ставку на компромат проти свого потенційного конкурента від демократів на виборах 2020 Джо Байдена. Американській пресі він вже заявив, що не бачить нічого страшного в компроматі на конкурентів від третіх країн і це, мовляв, ніяке не втручання у вибори. Тому Трамп залюбки прийме від України докази того, що антикорупційні органи, розбудовані демократами, допомагали Гілларі Клінтон в 2016-му. Таким чином він вдарить і по демократах, і зможе допомогти політтехнологу Полу Манафорту, який зараз сидить у в'язниці зорема через вже згадану "амбарну книгу". 

Ще однією темою для дискусії між Трампом та Зеленським і взагалі вектором політики США стосовно України в найближчий час стане деолігархізація. Якщо не всієї держави, то бодай Банкової чи місця, куди Зеленський з неї переїде. Білий дім агресивно намагається вибити олігархів із оточення Зеленського. Там відкрито критикують Коломойського, у США з'явилося чимало публікацій про відмивання олігархом та його партнером Боголюбовим коштів і купівлю нерухомості в США - щодо цього "Приватбанк" подав на них до суду в американському місті Делавер.

Дональд Трамп у президентській кампанії так само використовуватиме риторику борця проти засилля іноземних олігархів в Америці. А керованість Зеленського напряму залежить від оточення. Якщо в ньому є олігархи - американські інтереси в Україні будуть під загрозою. Очевидно, що Білий дім не хоче, щоб матеріальна допомога "пилялася" дядями Ігорем, Віктором та іншими причетними до оборонки та економіки чоловіками. Тому Володимиру Олександровичу натякнуть, як потрібно діяти. В тому числі, і щодо ЄС, хоча Зеленський вже продемонстрував, що на бажані поступки росіянам він йти не збирається, як того хочуть Макрон з Меркель. 

Заява Курта Волкера про готовність США співпрацювати з російським урядом для реалізації Мінських угод є відповіддю на бажання запустити "нормандський формат". Бо той, хто говорить з Росією, має виграшну позицію і вплив, здавалося б, на перебіг конфлікту на Донбасі. В той же час не варто забувати, що Путін давно вже заблокував "нормандський формат", в якому не бачив жодного змісту, а переговори Суркова та Волкера так само не давали результату. Москва зараз знаходиться частково у виграшній позиції. Так, санкції гальмують розвиток та економіку, але Путін має наших полонених, контролює Крим, будує "Північний потік-2" з ЄС, підживлює полум'я війни на Донбасі, посилюючи власну переговорну позицію. І чекає, поки до нього прийде Зеленський, а він скаже йому - "йди домовляйся з терористами напряму". 

В таких умовах говорити про мир на Донбасі - безперспективно. Дональд Трамп вступає у виборчу кампанію, йому потрібна стабільна Україна в якості території американського впливу. Путін прагне федералізації і продовжить робити все для ліквідації державності та інституцій. Франції та Німеччині необхідне зняття антиросійських санкцій, бо через це гальмує й їхня економіка. А без сильної економіки від впливу США не позбутися. Український інтерес наразі хіба у збереженні антиросійських санкцій і підтримці нашої економіки, щоб не було дефолту. Це так само залежить і від США, бо співпраця з МВФ, який є інструментом Вашингтона, від гарних стосунків залежить напряму. 

Ми стаємо свідками гри в довгу. Бо як Росія, так і українські олігархи боротимуться з американізмом. І на нас можуть чекати потрясіння. І справді майбутнє стане зрозумілим через кілька місяців - ми побачимо, під чиїм контролем здебільшого Банкова. Якщо ж Зеленський захоче бути справді незалежним, йому все одно доведеться заручитися підтримкою або олігархів, або Білого дому чи Брюсселя. І кожен з них має власні інтереси, які можуть не збігатися з державними.