Шеф Маас: Чим допоможе Україні новий голова МЗС Німеччини

Учора Німеччина, після фактично піврічної коаліціади, врешті-решт отримала новий уряд. Крісло міністра закордонних справ, зарезервоване правлячою коаліцією за соціал-демократами отримав колишній міністр юстиції та захисту прав споживачів Німеччини у третьому уряді Ангели Меркель Гайко Маас. Епічна битва за цю посаду між колишнім очільником МЗС Зігмаром Габріелем і також колишнім уже лідером соціал-демократів Мартіном Шульцом обернулась поразкою для обох – і перемогою третьої, несподіваної кандидатури, інформація про яку сплила лиш тиждень тому. Про несподіваність – це без жартів, Гайко Маас ніколи не те що не працював у сфері міжнародних стосунків, але, за словами його колег, навіть не демонстрував помітного інтересу до цієї сфери. За кількома винятками – але про них пізніше. Тому, теоретично, на новій посаді від нього можна було би чекати сюрпризів.

Якби не той факт, що Маас – чоловік надзвичайно послідовний і ретельний. Справжній німецький політик. Майже як Меркель. Тільки, здається, іще радикальніший в своєму європоцентризмі та любові до "чіткого порядку".

І в цьому "чіткому порядку" Гайко Мааса цілком відсутнє місце для двох політичних систем, які знаходяться на кордоні Європи. Мова йде про путінську Росію і ердоганівську Туреччину. Залишаючись загалом індиферентним до міжнародної проблематики, Маас різко виступив проти російської агресії, написавши в матеріалі для Zeit весною минулого року про те, що "на воротах Європи є агресивні і авторитарні сили, і континент повинен виявити єдину волю – проти Путіна і проти Ердогана".

Висловлювався Маас і щодо можливого впливу цих двох авторитарних режимів на Німеччину – у випадку з Росією через фейкові новини, а у випадку з Туреччиною – через контрольовані і підтримувані з Анкари общини довкола багатьох мечетей, розташованих у Німеччині. Протидія фейковим новинам і мові ненависті в соціальних мережах, так званий "закон про Facebook", стала однією з візитних карток Мааса у німецькій політиці.

При тому хоч політик і закликав встановити контроль над тим, що відбувається в протурецьких мечетях в Німеччині (зокрема, в спільній з Габріелем статті для Der Spiegel) – запідозрити його в ксенофобії складно. З тієї простої причини, що не менш жорстко і послідовно він виступає проти німецьких ультраправих популістів з "Альтернативи для Німеччини", які вважають його фактично особистим ворогом, що розпочав хрестовий похід проти їхньої партії.

Маас – захисник європейських цінностей без страху й докору. Але його любов до порядку призводить і до частих сутичок з прихильниками свободи слова в інтернеті. Зокрема, значне розширення списку порушень, за які німецька влада може почати стеження за конкретним індивідом з використанням шпигунських програм викликало різку критику діяльності Мааса.

А стосовно можливого впливу цього політичного призначення на стосунки між Україною і ЄС, то вони, здається, буде двояким. Бо, з одного боку, на відміну від більшості інших німецьких соціал-демократичних політиків, у Мааса відсутня історія "особливих стосунків" з Росією. Він ніколи і ні за яких умов не пропонував ні ослаблення санкцій, ні "конструктивного діалогу" з авторитарним режимом Володимира Путіна. Що, безумовно, є доброю новиною для українців.

Але при тому, не маючи особливого дипломатичного досвіду і не демонструючи "пластичності моралі", Маас також навряд чи вдаватиме, що не помічає огріхів у процесі реалізації українською владою проєвропейських соціальних та економічних реформ. Що цілком може вплинути на українсько-німецькі стосунки не найкращим чином. Хоча, можливо, тут проблема не тільки в постаті Гайко Мааса.