"Новий халіфат": Хто замінить американців у Сирії

Чутки про те, що чинна адміністрація США намагається створити дієву арабську коаліцію, яка могла б протидіяти в Сирії Асаду, Росії та Тегерану, циркулюють в дипломатичному середовищі вже достатньо давно. Цю ідею обговорювали ще в адміністрації Барака Обами в далекому 2015 році.

Але тільки цього тижня вона почали набирати чіткіших обрисів. Все почалося з того, що у The Wall Street Journal вийшов матеріал про те, що "США шукають арабських сил і арабських кошів" для стабілізації ситуації в Сирії. В орієнтовні учасники коаліції записали представників Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Катару та Єгипту.

Через день міністр закордонних справ Саудівської Аравії, Адель аль-Джубейр, підтвердив факт переговорів між Ер-Ріядом та Вашингтоном на цю тему. За даними арабського посадовця, радник президента США з питань національної безпеки Джон Болтон, мав на цю тему розмову з начальником єгипетської розвідки Аббасом Камелем. Всі сторони ніби висловили свою зацікавленість в такій пропозиції — але до конкретних рішень справа іще, звичайно, не дійшла.

Зрозуміти, чому ця ідея набрала популярності саме зараз, не дуже важко. У світлі останніх метань Дональда Трампа, який то виводить війська із Сирії "вже завтра", то раптом відмовляється від цієї ідеї, для Пентагону та Держдепу США важливо мати "план Б" на випадок, якщо чергова президентська примха зайде надто далеко, і оточення не зуміє переконати Дональда Трампа в тому, що не варто робити необдуманих дурниць.

Якби вдалося створити панарабський експедиційний корпус у Сирії, то навіть в разі виведення 2 з гаком тисяч американських бійців з регіону ситуацію, можливо, вдалось би втримати від катастрофи. Зокрема, сили монархій Перської затоки могли б захистити бази опозиції на півдні країни, недалеко від кордонів цих держав, а Єгипет, потенційно, міг би підтримати опозицію та курдів на півночі. Поява на сирійському театрі бойових дій потужного арабського контингенту, який би добивав Ісламську державу та стримував Асада з росіянами, зменшила би потребу у військовій присутності сухопутних сил США, і залишила б доконечну необхідність тільки в повітряній підтримці з боку американських ВПС. У такий спосіб Вашингтон теоретично, може створити аналог російського "симбіозу" - за якого роботу на землі роблять недобитки Асада, іранські сили та бойовики "Хезболли", а прикриває і допомагає їм російська авіація.

Втім, попри всю привабливість для Вашингтону, ця ідея, насправді, має кілька слабких місць. По-перше, частина потенційних учасників коаліції — зокрема, з числа держав Перської затоки — має не так вже й багато людських ресурсів у своїх арміях, і боєздатність їхніх сил теж викликає немало питань. Що і було продемонстровано не те щоб блискучими діями саудитів у повсталому Ємені. Значними — і непогано навченими — людськими ресурсами володіє Єгипет. Але у цьому випадку привертає увагу той факт, що стосунки між Каїром і Башаром Асадом чи не кращі, ніж між Каїром і Ер-Ріядом. Не кажучи вже про те, що Катар, який теж ніби запросили в коаліцію, не так давно опинився на межі війни зі своїми арабськими сусідами.

Іншим проблематичним моментом є те, що попри спільну зі США нелюбов до Башара Асада, у країнах Перської затоки є своє уявлення про межу між радикальним ісламом і просто ревним мусульманством. І у Вашингтоні не без підстав побоюються, що ті, кого Ер-Ріяд вважатиме "поміркованими ісламістами" і підтримуватиме, з точки зору США будуть терористами.

Втім, чим би не обернулись переговори стосовно "панарабської армії" з американською підтримкою, все це свідчить про певну активізацію американської дипломатії на Близькому Сході, і відмову від курсу на здачу цього регіону на поталу Росії. Що, звісно. Не може не тішити.