"Нова фаза" для Зеленського: На кого Кремль хоче замінити Гончарука

Новина про те, що керівник Офісу президента Андрій Єрмак зустрівся у Мінську із заступником керівника АП Росії Дмитром Козаком пройшла практично непоміченою. Учасники обговорили питання взаємного звільнення полонених у форматі "всіх на всіх", згадали про необхідність виконувати рішення паризького самміту "нормандської четвірки" та й роз'їхалися.

Іще Єрмак повідомив про намір провести наступний трек обміну вже в березні. Але намір, як відомо,  штука хитка. Може вийде, а може – й ні.

Всій цій інформаційній рутині в Україні було присвячено куди менше слів, ніж, наприклад, зустрічі того ж Єрмака з Гончаруком в ресторані Sutra.

Хоча, судячи з реакції близьких до російської влади коментаторів, ці дві зустрічі можуть мати певний зв'язок. Оскільки "ультиматум про капітуляцію" для чинного прем'єра, який, за чутками, Єрмак оголосив під звуки індійської музики, на Росії сприймають як своєрідний "новий етап" у президентському правлінні Зеленського.

Особливо цікавим в цьому плані є коментар Олексія Чеснакова, близького особистого соратника та однодумця Суркова – який, скоріше за все, в цьому випадку думку Суркова і транслював.

Суть сказаного зводиться до того, що відставка Гончарука стане свідченням про перехід президентства Зеленського в нову фазу, яка буде коливатися між "простим ослабленням" та "якісною деградацією". І, відповідно, сигналом для російського зовнішньополітичного курсу про те, що домовлятися із Зеленським немає сенсу – оскільки в результаті компромісів "ризик невиконання ним взятих зобов'язань лише посилюється", а от Росії "повернутися до колишньої позиції після компромісних кроків вже не вдасться".

Звичайно, все сказане – це точка зору тільки одного відставного – хоч колись і вельми впливового – посадовця. Яка може бути своєрідною провокацією, спробою переконати чинних переговорників з боку Росії – зокрема, того ж Козака, – що їхні зусилля марні.

З іншого боку, ослаблення рівня підтримки як самого Зеленського, так і його уряду реально можуть дати Росії істотні переваги на переговорах.

Із найпростішого: ні для кого не секрет, що кожен обмін полоненими має свій помітний, хай і не надто тривалий позитивний вплив на рейтинг Зеленського. Рівно як і період відносного затишшя на фронтах принаймні сповільнює падіння рейтингу, в той час як загострення – особливо за умови відсутності артикульованої реакції Банкової – призводить до втрати підтримки як серед патріотично налаштованих виборців Зеленського, так і серед прихильників "миру за будь-яку ціну".

Тому ключовим для Росії є той момент, щоб чинний український президент продовжував втрачати підтримку серед українців – що автоматично робитиме його більш вразливим до російських маніпуляцій, спрямованих або на підтримку, або на знищення його рейтингу.

Тому для Кремля не важливо, хто саме керуватиме українським урядом: одіозний Тігіпко, близький до Ахметова Шмигаль, чи черговий "ноунейм-технократ", якого потримають з пів року, після чого знову виженуть в шию для підтримки рейтингу.

Росії потрібно, щоби новий український прем'єр-міністр не розпочав раптом адекватних і достатньо радикальних економічних реформ, спрямованих на стабілізацію промислового виробництва, послаблення корупційної та монопольної складової в енергетичному секторі та загальну економічну лібералізацію. Що істотно зменшило би вплив традиційних адвокатів Кремля зі складу олігархічних груп на українську політику.

Втім, зважаючи на той факт, що однією з підстав відставки Гончарука – ну, крім сумнівних професійних якостей, звичайно – ніби як став конфлікт між "правою рукою" прем'єра, міністром юстиції Денисом Малюською, та людьми Коломойського, які не хотіли "здавати" Центренерго, то як олігархи, так і господар Кремля можуть спати спокійно. Президент Зеленський небезпечних для них змін курсу не планує.