Наживка для Зеленського: Чому Путін напряму втрутився в газові переговори

У тому, що транзит російського газу через Україну для Кремля є питанням в першу і другу чергу політичним, і лише у третю – економічним, не сумнівався ніхто. Але настільки відвертого нагадування про цей факт, як те, що зробив вчора прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков в ефірі телеканалу "Росія-1", теж, напевно, ніхто не сподівався.

Суть його повідомлення зводилася до того, що Росія в принципі ніби як і не планує відмовлятися від транзиту газу через Україну. Навіть тоді, коли будуть готовими до використання альтернативні маршрути. Зі слів Пєскова можна зробити висновок, що подібне небажання Кремля відмовлятися від транзиту базується на чистому альтруїзмі. Адже українська газотранспортна система "просто розвалиться" без російського газу.

"Впирається це все в одне: чи потрібно транзитувати через Україну? Ну звичайно, потрібно ... Це необхідно для самої України. Якщо не буде транзиту, то ГТС України просто розвалиться", - заявив Пєсков в ефірі програми зі знаковою назвою "Москва. Кремль. Путін".

В цьому місці занудний раціоналіст міг би задатися питанням – навіщо ж тоді керований Кремлем "Газпром" будував "Північний потік-2", витративши 9 мільярдів доларів на його морську частину, і ще стільки ж – на наземні ділянки? Можна ж було просто продовжувати "турбуватись про українську ГТС", і качати газ по старому маршруту. Адже потужності української труби разом з першим "Північним потоком" вистачало із хорошим запасом. Втім, "братня риторика" Москви не передбачає здорового глузду.

Натомість для того, щоб Росія таки змогла "потурбуватись" про українську ГТС, потрібно всього нічого – Україна повинна відмовитись від рішень міжнародних арбітражних судів, прийнятих на її користь. Бо "як можна взагалі говорити про щось і прагнути до якихось домовленостей, якщо триває така вакханалія в арбітражі. Путін чітко сказав, що потрібно спочатку відмовитися від якихось вимог, досить абсурдних, а потім вже домовлятися", - підкреслив Пєсков.

Таким чином, Україні пропонують відмовитись від судових рішень на свою користь, після чого почати "домовлятись" – без жодних попередніх гарантій. Що, з точки зору ведення економічних переговорів з ненадійним контрагентом, саме по собі є безумством. Оскільки загрожує відмовою від компенсацій, передбачених арбітражним рішенням, і не гарантує вигідного контракту.

Принаймні, такою би була ситуація, якби не йшлося про Росію та газ. Натомість в даному випадку Кремль не просто хоче "розвести" Україну на гроші – після чого відмовитись від транзиту чи скоротити його до мінімальних і невигідних для української ГТС умов.

Пропонуючи визнати рішення європейських арбітражних судів "вакханалією" і відмовитись від них, натомість в якості призу отримавши можливість перекачувати російський газ, Путін пропонує Україні зробити цивілізаційний вибір.

Вибір між життям за законом і рішеннями судів – і "братніми" домовленостями. В яких все пов’язане зі всім – ціна на газ і його транзит – із  Донбасом, Донбас – зі статусом УПЦ МП, а статус УПЦ МП – наприклад, із демонтованим барельєфом маршалу Жукову в Одесі.

Росія пропонує нас зробити вибір між ліберальним ринком, на якому неефективні з точки зору енерговитрат підприємства мусять або модернізуватися, або зникнути – і звичним для всіх пострадянським "міжсобойчиком", де адекватну конкуренцію замінить ступінь наближення олігархів до влади, і їхня здатність "вибити" для своїх заводів і фабрик "дешевий" російський газ.

Здавалось б, на п’ятому році війни подібні пропозиції приречені на провал. Але обіцянка "на 20% дешевшого газу" для "українського населення" і промисловості, яку дав очільник "Газпрому" Міллєр, цілком може спокусити втомлену від відсутності "перемог" українську владу. Особливо якщо ця обіцянка буде поєднана з неозначеними і неофіційними обіцянками "скорого миру на Донбасі". А в тому, що "мінський процес" і газові переговори останнім часом демонструють явний взаємозв’язок, сумнівів також ні в кого не виникає. Навіть у промові Пєскова цих дві теми розділяла заледве одна хвилина.

Таким чином, сплативши колосальну ціну за вихід з "руського міра", Україна, пішовши на поступки "Газпрому", має всі шанси туди повернутися. Під захоплені вигуки тих, хто надіятиметься, що 20 відсотків знижки за газ – це задарма і назавжди.