Грузинська яєчня: Коли путінські пропагандисти забарикадуються на Росії

Випадок з російським тележурналістом, а в останніх два десятиліття – радше телепропагандистом Володимиром Познером, який приїхав до Грузії з півсотнею друзів та нахлібників чартерним рейсом, на перший погляд, виглядає банально. Просто кремлівський телепроповідник вельми похилого віку спочатку розповідав в ефірі, як "грузини зневажали абхазців", потім вирішили "здійснити військове вторгнення" до цього регіону – після чого "втратили Абхазію назавжди". А потім вирушив до Тбілісі "не говорити про політику, а просто відсвяткувати день народження".

Масштабно, з танцями і співами, не зважаючи на якісь там карантини. Як нормальний російський "господар життя".

І, вочевидь, дуже здивувався, що в країні, де править "Грузинська мрія", реалізована на гроші проросійського бізнесмена, і де дотепер його, до речі, цілком толерували, цього разу йому якось не дуже зраділи. Почали скандувати неприємні лозунги, і закидали яйцями стіни двох готелів, в яких Познер намагався сховатися від уваги громадян Грузії.

При тому реакція грузинської опозиції і справді могла здивувати. Оскільки країна, яка в 2008 році зазнала російської агресії, і проти якої Познер агітував теж далеко не перший рік, дотепер цілком гостинно приймала російського пропагандиста.

І тільки цього разу, коли роздратування грузинів від демонстративно проросійської політики правлячої партії наклалося на лють від того, що карантинні обмеження, обов'язкові для громадян Грузії, виявилися "недійсними" для московських гастролерів, вийшов масштабний і жорсткий протест, від якого Познер був вимушений втікати під прикриттям поліції. Якій, в свою чергу, під об'єктивами телекамер довелося згадати про закони та ще й оштрафувати московського гостя та його неперебірливих господарів.

І в цій маленькій історії, як у дзеркалі, відбивається ті дві зовсім різні реальності, в яких живуть в Росії та Грузії. У російській реальності можна на камери говорити про "грузинських окупантів", а потім на день народження пити сапераві й танцювати лезгінку з грузинськими друзями. Бо "людські стосунки вище за політику".

В грузинській реальності мило спілкуватися з ворожим пропагандистом стає проблематичним. Слова сказані в ефірі чи на трибуні, починають згадуватися в реальному житті. Й московські поціновувачі безславної російсько-грузинської війни несуть відповідальність – якщо й не перед судом, то бодай перед натовпом з овочами та яйцями в руках. Прикро, що це сталося тільки через 11 років після війни. Добре, що це все-таки сталося.

Й інцидент з Познером – це не результат "антиросійської" діяльності Саакашвілі чи якихось іще грузинських "націоналістів". Це саме здорова реакція суспільства на енергійні спроби правлячої партії повернутися до "дружби народів" – які в молодшого покоління грузинів викликають щире здивування. Просто тому, що дедалі більше людей як в Грузії – так і в інших пострадянських державах, включно з Україною, ніколи не жили в "єдиній країні", і не дивилися телемостів, які "ліберал" Познер проводив зі США. Для них він просто вороже налаштований пропагандист з ворожої країни.

Тому коли невдовзі після інциденту з Познером прес-секретар Путіна заявив, що "у Грузії небезпечно для російських громадян, туди просто небезпечно їздити, і це повинні росіяни чітко розуміти", він мав рацію. Як і в тому, що "росіянам краще відпочивати вдома". Не тому, що в Грузії процвітає якась ненависть до росіян. А тому, що там вже не розуміють різниці між російськими "яструбами" та "лібералами", (особливо якщо і перші і другі підтримують збройну агресію проти Тбілісі), не вважають, що московські "метри журналістики" повинні мати особливі права, і не розуміють, чому людина, яка професійно ненавидить Грузію впродовж робочого дня, у відпустці може розслабитися у затишному грузинському кафе. Залишається сподіватися, що подібне розуміння дозріло і в Україні.