Навіщо Гундяєв робить посміховисько зі Вселенського патріарха Варфоломія

Відмова РПЦ брати участь у Всеправославному соборі змусила багатьох спостерігачів заговорити про перспективи української церкви

Навіщо Гундяєв робить посміховисько зі В…

Влаштувати "парад автокефалій" або хоча б "почати з України" - та "страшна помста", якою патріарх Варфоломій міг би відповісти своєму віроломному колезі, "поховавши" його соборну мрію. Зрештою, тільки питання автокефалії - вірніше, можливість заблокувати Константинополю можливість надавати автокефалію на свій розсуд - і було, судячи з усього, цікаве Москві на цьому Соборі. І коли воно не увійшло до порядку денного, Москва почала шантажувати Фанар самою можливістю Собору, пише "Ділова столиця".

Ті, хто говорив - з різною інтонацією - про те, що "питання України на Соборі підніматися не буде" - поспішили. Питання України (а для Моспатріархії питання автокефалії - це і є українське питання) не просто "прозвучало" - прогриміло над Собором. Дуже доречно в Верховній Раді встигли до цього моменту запастися відповідним зверненням до Вселенського патріарха - з проханням "забрати назад" Київську митрополію, "незаконно присвоєну" Московським патріархом в 17 сторіччіі. Патріарху "підказують" - або, скоріше, підштовхують, оскільки підказувати не потрібно - визнати незаконним Томос 1686 року, який, як сам патріарх Варфоломій неодноразово підкреслював, Константинополем не визнається, оскільки був "прийнятий під тиском". Все, що йому потрібно зробити - відкликати цей Томос офіційно, повернувши таким чином Київ під свій омофор.

Нашу владу зрозуміти можна: вона широко розкидає мережі для лову "перемог". Якщо не вийде з чимось одним - з "безвізом", скажімо, - може, "зростеться" на церковному, наприклад, напрямку. У всякому разі, ніхто не дорікне, що вони, мовляв, не спробували.

Момент, здається - краще не буває. Патріарх Московський, який спочатку вичавив з Вселенського патріарха всі необхідні йому поступки і компроміси, використав зустріч в Шамбезі і авторитет патріарха Варфоломія, щоб затвердити в православному світі свою версію українських подій, та коли прийшов час - відмовився платити. Більш того, він і його оточення доклали чимало сил, щоб перетворити самого патріарха Варфоломія і його Собор на посміховисько. Відібрати в нього за це Україну було б гідним ударом. "Русскій мір" було б розколото, РПЦ мала б усі шанси покинути першу сходинку в рейтингу найбільш численних православних церков, поступившись цим місцем лояльній Константинополю Румунській ПЦ.

Так чому б ні? Чому б у відповідь критикам, які говорять, що "нічого цікавого на Соборі не буде" - і тому їхати туди не має сенсу, не створити сенсацію?

Причин може бути декілька. Наприклад, тому, що ідея Собору Моспатріархіею і її сателітами формально зовсім не "похована". Всі "відмовники" пропонують тільки "відкласти", "перенести", вважати зустріч на Криті "попередньою" і т.п. Тобто Собор, як прекрасна перспектива, залишається, і як і раніше звеличується. Просто треба ще "доопрацювати". З одного боку, здається, що це перетворює жаданий Собор в морквину перед носом Вселенського патріарха - він буде робити все, що потрібно, доки перспектива Собору здається реальною і близькою. Тобто все, що потрібно зробити Моспатріархії зараз - це заморозити ситуацію. Але ті, хто так думає, чомусь уявляють патріарха Варфоломія в ролі (якщо не в якості) віслюка. А для нього подібні мотиви повинні бути більш зрозумілі, ніж нам з вами.

Але у нього з'являється серйозна проблема: формально Моспатріархія від Собору не відмовляється, а тому будь-який різкий рух з боку Варфоломія буде - формально - на совісті Константинополя, а не тих, хто його спровокував. Варто патріарху порушити домовленості по Україні, які було скріплено в Шамбезі, МПЦ з чистою совістю оголосить про вихід з соборного процесу в зв'язку з віроломством греків. Якщо Москва дійсно ставить перед собою мету збереження контролю над українською церквою - вона вчинила найрозумнішим чином, організувавши "колективне клопотання" про відстрочку Собору. Погодься вона на Собор відразу після його закриття, "українське питання" знову встане на повний зріст.

Але чи готовий сам патріарх Варфоломій поставити під удар свій авторитет, порушивши домовленості в односторонньому порядку?

Судячи з того, як активно Вселенському патріарху "підказують" ідею негайного "відбирання України" відомі московські "лідери православних думок", це саме той крок, якого від нього з нетерпінням чекають у Москві. А там, як відомо, "поганого не порадять".

Втім, якщо патріарх Варфоломій проігнорує українське питання - незалежно від прохань з боку ВР - на Криті або відразу після нього, це станеться, швидше за все, зовсім не тому, що він потрапив в чергову московську пастку. Він може просто не хотіти мати справу з Україною. І його важко за це засуджувати. Сучасна Україна - в тому числі, церковна Україна - являє собою досить сумнівний приз. Давайте не забувати, що ми живемо в стані війни в пострадянській країні, яка зберігає всупереч усьому (в першу чергу, здоровому глузду) масу звичних зв'язків з набридлою імперією. Зв'язків, у тому числі, церковних. І якщо КДБ-шні зв'язки досі, як з'ясувалося, є актуальними, то церковні, можете не сумніватися, від них не відстають.

Наша міжконфесійна і внутрішньоцерковна дійсність - це колосальний клубок проблем. Які не вирішаться магічним чином від того, що Константинополь "прийме нас назад". Навпаки, це тільки погіршить ситуацію - в усякому разі, на певний час, доки прихильники і агенти Моспатріархії надаватимуть, організовуватимуть, фінансуватимуть опір, а паралельно кошмаритимуть світ "українською релігійною війною" і "розколом", влаштованими на цей раз Вселенським патріархом. Щоб погодитися брати участь у всьому цьому безладі, потрібна колосальна політична воля і чітке бачення переваг в перспективі.

А перспективи - це наше слабке місце. Будемо чесними хоча б перед собою: ми не майстри ловити історичні шанси.

Зараз у нас є черговий шанс вийти з імперії, яка тримає нас за горло. Але це, на жаль, не перший і навіть не третій шанс. А всі колишні ми з різних причин втрачали, і знов поверталися на орбіту Росії.

Доти, поки не з'явиться впевненість у тому, що на цей раз ми пішли якщо не назавжди, то хоча б достатньо далеко, ніяких різких рухів Вселенський патріарх робити не буде. Поки у нього не з'явиться хоча б тінь впевненості в тому, що післязавтра ми не опинимося знову по вуха в "Русском мире", тобто "союзницький" голос, який він нам надав, буде працювати проти нього ж.
Загалом, порядок слів у реченні повинен бути розставлений логічним чином. Ми, звичайно, можемо розраховувати на греків - але лише тоді, коли греки зрозуміють, що вони можуть розраховувати на нас. Всі аванси, які могли, вони нам зробили. Зараз м'яч на нашій стороні поля. Ми повинні своїми руками домагатися і зміцнювати свою незалежність, щоб перейти зі стану об'єкта в стан суб'єкта міжнародної - в тому числі, церковної - політики. Ми - а не хтось за нас - повинні давати потенційним союзникам якісь гарантії і демонструвати свою здатність платити за рахунками. Або, якщо немає бажання / можливості платити, - відмовитися від подібного союзу чітко і відверто. І піти своїм власним "особливим шляхом" в чесну церковну ізоляцію, накликаючи "чуму на обидва будинки" - "російський" і "грецький".

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme