Наступ Росії на Заході: Путін почав нав'язувати Зеленському "особливий статус" Донбасу

Традиція лідерів держав давати розлогі інтерв'ю газетам тієї країни, куди вони збираються з візитом, є достатньо популярною. Скористався нею і Володимир Путін перед візитом до Ватикану, де він сьогодні зустрічатиметься з Папою Римським Франциском. І чи то Радіо Ватикану не захотіло такого співбесідника, чи, може, навпаки російський президент вирішив, що формат і масштаб цього ЗМІ йому не підходить, але інтерв'ю Путін дав італійській газеті Corriere della Sera.

Якщо хтось не в курсі - це не бойовий листок "5 зірок" чи якихось інших італійських популістів. Це наймасовіша газета Італії, що видається з кінця ХІХ століття. Наклади якої, звичайно, впали до 400 тисяч на день - але все одно, разом із веб-версією, перекривають добрячий шмат італійського медійного простору.

В інтерв'ю цьому виданню Володимир Володимирович, за великим рахунком, не каже нічого нового - звучать "старі пісні про головне", на кшталт того, що в Україні триває "насильницька українізація, заборони на використання рідної для мільйонів громадян України російської мови, розгул неонацизму, громадянський конфлікт на південному сході країни, спроби колишньої влади зруйнувати крихкий міжконфесійний мир" - і так далі.

Зі всього тексту українські ЗМІ, приміром, зуміли "вилущити" лише заяву про те, що Зеленський почне прямі переговори із сепаратистами на Донбасі. І заодно перестане називати їх "сепаратистами". Все це, якщо вдуматись, також не страждає радикальною новизною. Можна, при бажанні, проаналізувати текст, і помітити з пів десятка випадків прямої брехні. На кшталт того, що це США "розвалили договір по РСМД". Чи того, що "розслідування втручання Росії у вибори США закінчилось пшиком". Але все це не так вже й важливо - традиційна російська пропаганда, не більше.

Цікавішим є те, як проведено інтерв'ю - і які питання при тому задано. Журналісти поважного італійського видання не поставили практично жодного критичного питання. І жодного уточнюючого питання в тих місцях, де Володимир Путін банально брехав - і фахові політичні журналісти не могли не помітити, що він каже неправду.

Можна, звичайно, сказати, що "все було проплачено" - чи домовлено у якийсь інший спосіб. Досить наприклад згадати питання про те, чи збирається Росія купувати італійські державні облігації, щоб врятувати Рим від штрафних санкцій з боку ЄС за колосальний дефіцит бюджету. 

Але поважне видання не дозволило б собі без ремарок і купюр ретранслювати пропагандистський спіч російського лідера, якби не було впевнене в тому, що читачі сприймуть його спокійно й адекватно, а не підуть громити кіоски, чи, принаймні, задумаються про заміну своєї щоденної газети. Що, загалом багато каже про сьогоднішню готовність Європи протидіяти російській агресії проти України. І добре вписується у загальну картину поряд зі "зрадою в ПАРЄ". Чи заявами нового президента Європарламенту Давіда-Маріа Сассолі, який, як достойний нащадок Ніколо Макіавеллі, відповідаючи на запитання про майбутнє антиросійських санкцій, відповів буквально наступне: "Наскільки мені відомо, ніхто не пропонував змінити позицію (Європи щодо санкцій - ред.)... Наскільки мені відомо, з цього питання триває обговорення". І у Москві тонко відчувають ці настрої в Італії - та чималій кількості інших країн ЄС.

Саме тому Володимир Путін продовжує розповідати європейським ЗМІ про те, що саме повинен зробити Зеленський. Саме тому ватажки "Л-ДНР" Леонід Пасічник та Денис Пушилін закликали президента України Володимира Зеленського надати Донбасу "особливий статус" у гіпердемократичному форматі флеш-мобу. Особливо зворушливо це виглядало у Пасічника, який "переконаний, що таким суто мирним шляхом ми доб'ємося припинення війни, виконання Києвом Мінських угод (в першу чергу особливий статус) і визнання права Донбасу на інтеграцію з Російською Федерацією". Вдумайтесь - надання особливого статусу території для того, щоб нічого не заважало їй легально інтегруватись з країною агресором... Відповідь команди Зеленського щодо того, що ватажків самопроголошених сепаратистських анклавів, які хочуть відокремитись від України, можна інакше називати хіба "маріонетки Путіна", видається, звичайно, логічною. Хіба лиш висловлений Потураєвим жаль, що на непідконтрольних Україні територіях люди почують президента Росії з російських і сепаратистських ЗМІ, але не почують позицію команди Зеленського, видається трохи лицемірним. Бо вже при роботі цієї команди були закриті радіостанції, що вели з прифронтової зони мовлення на територію ОРДЛО.

З одного боку, інформаційний та дипломатичний наступ Росії не може не лякати. Бо пропонує деякі дуже істотні спокуси всім популістам, що перебувають при владі як в Україні, так і в Європі. Але є в усій цій історії і радісна нотка. Якщо Володимир Путін розпочав переконувати Європу в тому, що треба тиснути на Україну і згортати конфлікт - не маючи при тому надто вагомих гарантій успіху - значить, є фактори, які лімітують і його час та можливості. Фактори, які примушують його старатись якомога швидше завершити цю геополітичну партію, інакше час працюватиме вже жорстко проти нього. Фактори ці, скоріше за все, мають економічно-соціальну природу, і їх перші глибинні прояви - у вигляді низки виключно економічних протестів у російських регіонах - даються взнаки впродовж останніх двох-трьох місяців. Тому зараз, ймовірно, Росія таки піде в рішучий інформаційно-дипломатичний наступ. А українцям, серед хвилі більших та менших зрад, не слід забувати, що тьма найтемніша перед світанком.