Насильство у Франції: Чим протести загрожують Макрону та Україні

Третя серія паливних протестів, яка відбулась минулої суботи по всій Франції, була однозначно не наймасовішою — у ній взяли участь близько 80 тисяч осіб, що майже у десять разів менше, ніж у першій. Але, без сумніву, ця хвиля вийшла найжорстокішою. Протестанти тільки в Парижі здійснили, за даними поліції, близько 190 "вогневих нападів" з використанням запалювальної суміші — і спалили 6 будівель та кілька десятків автомобілів. Правоохоронці по-повній використовували свій арсенал — з шумовими гранатами, гумовими кулями, водометами і сльозогінним газом. Поліція затримали 378 людей, а поранення дістали 133 особи — з яких 23 були працівниками правоохоронних органів. Кількість загиблих в результаті протестів зросла до трьох осіб. Про дрібниці на кшталт добряче потрощеної Тріумфальної арки вже й говорити якось незручно.

Влада Франції на повному серйозі розглядає можливість запровадження надзвичайного стану, щоб запобігти повторенню найбільших заворушень за останні понад десять років. Лобіюють цю ідею керівники правоохоронних органів та профсоюзи поліцейських — натомість політики з Макроном на чолі від неї, скажемо прямо, не в захваті.

Як розвиватиметься ситуація? З одного боку, є шанс, що після суботніх подій протест різко піде на спад.

Річ у тому, що від початку у ньому брали участь дрібні підприємці, фермери, та інші представники середнього класу, налаштовані на мирний протест. А позавчора до протестів додались радикали — молоді люди зі схованими обличчями, які, власне, й розважались підпалами й погромами.

Подивившись у теленовинах наслідки свого "мирного протесту", французькі буржуа можуть на наступні вихідні банально відмовитись від участі у акції. Але станеться це тільки в тому випадку, якщо уряд зробить якісь, бодай символічні, кроки назустріч — у вигляді переговорів і бодай часткового зниження злощасного акцизу.

Але можливим є і інший сценарій. За якого уряд Макрона категорично відмовиться йти на перемовини з учасниками протестів, зробивши ставку на силовий варіант придушення безладу. За таких умов економічні вимоги невдовзі стануть політичними (власне, виключно антиурядових гасла, яких у першій хвилі протестів не було взагалі, позавчора вже рясно проступали на Тріумфальній арці та стінах довколишніх будинків) — і відставка Макрона цікавитиме французів вже помітно більше, аніж акциз на дизпаливо та бензин.

За таких умов уряд Макрона, рейтинг довіри якому опустився нижче рівня у 40 відсотків, скоріше за все, влади поки і не позбудеться — але буде вимушений увесь час та сили витрачати на гасіння "внутрішньополітичних пожеж".

Що матиме як мінімум два негативних наслідки для України та світу. По-перше, одна з ключових держав ЄС, керована адекватним президентом з достатньо чіткою антипутінською позицією, на помітний час вийде з геополітичної гри.

А другим прикрим результатом події стане те, що мрія Макрона про поступову відмову від викопного палива, по суті своїй — цілком правильна, але вкрай невдало реалізована французьким президентом, на довший час стане для європейських політиків табуйованою — як можлива причина істотних проблем у внутрішній політиці. Що, в свою чергу, призведе до геополітичного зміцнення всіх тих, хто в силу багатства своїх надр диктує ціни на викопне паливо світовій економіці.