ТОП-6 успішних протестів: Чому Білорусі не варто здаватися

Вчора, 27 вересня, виповнилося рівно 50 днів з початку протестів у Білорусі. Народ продовжує вимагати проведення нових виборів, але Олександр Лукашенко на поступки не йде. Виконувач обов'язків президента провів таємну "інавгурацію", натомість протестувальники організували народну інавгурацію Світлани Тихановської...

Марія Зайчик
Журналіст відділу «Життя»
ТОП-6 успішних протестів: Чому Білорусі…

Протистояння продовжує супроводжуватися побиттям учасників і масовими затриманнями. Так, вчора до центру Мінська стягнули військову техніку, міліціонери застосували сльозогінний газ, світлошумові гранати і водомети. МВС країни оголосило, що на недільних акціях затримали 350 людей. При цьому, за оцінками незалежних експертів, лише у столиці на вулиці вийшло 100 тис. людей. А акцій по країні відбулося 22. 

Попри те, що народ не відступає від свого, чимало скептиків торочить, що домогтися свого білорусам вже не вдасться. Втім, історія, і тим паче сучасна, знає чимало кейсів, коли народ перемагав

Ми, українці, повставали за свою незалежність, за чесні вибори та проти антиукраїнських рішень владних верхівок. Помаранчева революція та Євромайдан навчили нас, що концентрація в одному місці тисяч однодумців – чи не найбільший важіль впливу на владу. Або ж спосіб її "прибирання". 

Та й загалом у світі народ не лишається осторонь, виходячи на вулицю проти корупційних схем, помилкових рішень влади та примх диктаторів. 

Depo.ua пропонує поглянути на список із різних протестів та революцій XXI століття – якісь  із них менші, якісь набули розмірів національного чи міжнародного масштабів, якісь – перетворилися на ідеологію та стали символом своєї місцевості. Усі вони різні, втім, одне відомо точно : народ може виграти – "знести" владу чи домогтися реформ, а подекуди повпливати на згубні соціальні процеси у суспільстві. Що не може не вселяти оптимізму щодо подій у сусідній нам країні.

протест арабская весна

Арабська весна 

2010 - 2013

"Арабська весна" – це термін, що позначає не один політичний та соціальний процес, а цілий їх комплекс у арабському світі. Все почалося у грудні 2010 року в Тунісі. Тодішній президент цієї країни Бен Алі прийшов до влади ще у 1987 році, і на момент початку заворушень був при владі 23 роки. Хвиля народного невдоволення і заворушень розгорнулася, бо люди були обурені високими цінами, корупцією і клановістю у владі – сама лише родина президента зосередила у своїх руках чималі багатства. Поліція застосовувала зброю, понад двісті людей було вбито.Та за кілька тижнів втративши контроль над армією, президент Алі втік із країни.

Всього через 11 днів, 25 січня 2011 року, хвиля протестів перекинулася на Єгипет, де армія також не стала триматися за президента, а далі на Лівію, Ємен, Бахрейн – усі з серйозними політичними наслідками. Найбільш трагічно події розвивалися в Сирії. "Арабську весну" відчули також у Марокко, втім, там хвилю демонстрацій стримали завдяки проведенню реформ і написанню нової конституції. Стримали народні заворушення і в Йорданії – за рахунок відставки уряду. 

 

Парасолькова революція або Гонгконзький "Майдан" 

2015

Революцію парасольок в Україні прозвали Гонгконзьким Майданом.  Причиною масових заворушень стало втручання Китаю у політику Гонконгу, коли центральна влада Китаю здійснила спробу позбавити місцевих жителів права обирати керівника своєї адміністрації на прямих та вільних виборах 2017 року, а народ у відповідь вийшов на вулиці. 

Парасольковою революцію назвали через специфічне їх застосування на протестах. Справа у тому, що натовп правоохоронці намагалися розганяти силоміць, у тому числі, використовуючи сльозогінний газ. Аби захиститися, гонкожці активно скуповували пластикові окуляри для плавання і дощовики, а коли ті на полицях закінчилися, у хід пішли звичайнісінькі парасольки.

Тоді Майдан в Гонконгу переміг – плани центральної влади Китаю були скасовані (чи, радше, відстрочені).

Протести в парку Гезі, Туреччина

2013 рік

Невеликий протест проти планів знищення дерев у стамбульському парку Таксім Гезі заради створення торгового центру переріс у масштабні акції за свободу преси, вираження поглядів, чесні вибори та секуляризацію влади. 

Протести посилилися у відповідь на поліцейську жорстокість, коли правоохоронці силовими методами намагалися розігнати мирні акції. У результаті загинули 22 людини, ще тисячі постраждали, але плани з руйнації парку були скасовані.
 

Протести студентів у Чилі

2011-2012

Чилійська "освітня криза" – це низка масових демонстрацій, які  рухали студенти: вони вимагали освітніх реформ у країні, що забезпечить більш безпосередню участь держави у середній освіті, дасть до неї більший доступ та сприятиме скороченню нерівності серед населення. Більшість університетів Чилі є приватними, і лише 45% учнів загальноосвітніх шкіл навчаються в державних закладах. При цьому нові університети не будувалися там з 1990 року, а вже існуючі були переповненими.

Домогтися виконання усіх вимог студентам так і не вдалося. Втім, дещо вони таки вибороли. Наприклад, вартість студентських позик бул знижена, а стипендії – підвищені. До того ж, масові акції проесту кепсько повпливали на рейтинг тодінього президента країни, який впав до близька 30%. .

Бразильські протести (2013)

Вийти на вулиці у 2013 році бразильців спонукало підвищення цін на квитки на автобуси, поїзди та метро. Тим не менш, зростання вартості проїзду у громадському транспорті явно стало просто останньою краплею, адже дуже швидко акції розрослися і охопили різнопланові  проблеми країни, від жорстокості поліції до сумнівно ефективної соціальної політики, корупції та надто великих витрат держави на проведення спортивних змагань. На фоні протестів опозиційні партії  почали вимагати імпічменту тодішньої президентки Ділми Русефф, чим врешті решт все і закінчилося – лідека пішла у відставку разом з урядом.

Банда Гулабі [він же Рух рожевих сарі], Індія

2007 - ...

Оскільки зґвалтування та домашнє насильство вже давно були великою проблемою в країні, жінки Індії виступили проти насильницької культури. З цього почався рух Рожевого Сарі: група жінок під назвою Банда Гулабі об'єдналася проти жорстокості чоловіків і, на знак солідарності, почала носити рожеві сарі як метафору сили. Група веде активну діяльність у Північній Індії з 2007 року і продовжує боротьбу не лише проти гноблення та жорстокого поводження з жінками, а й проти дитячих шлюбів, корупції та інших злочинів. Від рук руху не раз страждали чиновники, на яких згодом мусили заводити кримінальні справи, адже сарі ловили тих на неправомірних діях.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme