"Іхтамнєти" Другої світової: Про що промовчав Путін

Російський лідер нібито отримав пропозицію написати статтю про Другу світову і, заручившись підтримкою світових лідерів, на неї пристав. У підсумку вийшов розлогий опус на шести віртуальних сторінках під назвою "Володимир Путін: Справжні уроки 75-ї річниці Другої світової війни". 

Левова доля статті – нагадування про перипетії Другої світової та її найтрагічніші періоди з наведенням статисики, за якою за роки кровопролиття загинув кожен сьомий мешканець СРСР.  Путін нагадує, що і його сім'я пережила блокаду Ленінграда, саме тоді помер його дворічний брат Вітя. 

Втім, звісно ж, Путін витрачав сили (принаймні на прочитання наданого матеріалу) зовсім не для того, аби повчити світ історії і навіть не для того, щоб викликати співчуття.  Переслідує російський президент кілька інших цілей, розставляючи в міжнародній історії власні акценти. 

Частково опус інспірований резолюцією "Про важливість європейської пам'яти для майбутнього Європи", яку Європарламент ухвалив 19 вересня 2019 року, в якій стверджується, що Пакт Молотова-Ріббеннтропа та його секретні протоколи розділили країни континенту між Німеччиною та СРСР. Власне, підписання документу фактично стало передумовою Другої світової війни. 

"За звичкою, деякі політики взялися говорити про те, що Росія хоче переписати історію. Однак вони не змогли спростувати ані жодного факту, ані жодного аргументу. Це справді важко, якщо не сказати "неможливо" – сперечатися з оригіналами документів, які можна знайти не лише у російських, але і у світових архівах", – натомість пише Путін. 

За словами ж російського лідера, насправді у початку Другої світової винні всі, а не тільки СРСР. Точніше, СРСР якщо і винен, то настільки мінімально, що і говорити не варто. 

Так, російський керманич згадує і про Версальську угоду, яку країни підписали після Першої світової і яка наклала на Німеччину надважкі зобов'язання. Фокусується на Мюнхенській угоді, що вважається останньою спробою західних країн "замирити" Гітлера, віддавши йому на відкуп Судети, які на той момент були частиною Чехословаччини. Мовляв, на частину тодішньої території Чехословаччини заявляла претензії і Польща, яка трохи згодом стала стартовим майданчиком другої світової .  Також Путін закидає Заходу мовчазну згоду на аншлюс Австрії та агресію Японії у Китаї. 

Стверджує, що СРСР намагався досягнути порозуміння і укласти угоду, зокрема, з Британією. Але дружити із Союзом Захід не поспішав. Що ж до домовленостей з Німеччиною, мирну угоду з нацистами СРСР підписав один з останніх. 

Мовляв, коли Німеччина кликала СРСР разом окупувати Польщу, Сталін не поспішав. А те, що почав насуп на Польщу через 16 днів після Гітлера, за злочин рахувати не варто. Адже вирушила Червона армія у чужу країну виключно, коли зрозуміла, що Британія та Франція на допомогу не прийдуть. Тож була змушити діяти заради власної безпеки – аби не підпустити Німеччину до власних кордонів.  Тож коли армії стали одна навпроти одної, і було вирішено зафіксувати статус-кво. Тоді голови МЗС країн Молотов та Ріббентроп нібто і закріпили у договорі новий кордон між Німеччиною та СРСР. 

Навіть якщо облишити хронологію усних та письмових домовленостей Німеччини та СРСР (у протоколах двосторонніх договорів питання розділу Польщі окреслювалось ще у серпні, – ред.), описана Путіним ідилічна картинка видається диким перекручуванням навіть тим, хто не надто глибоко цікавиться історією.  Так, з опусу створюється враження, що Червона армія мирно зайшла і стала у чужій країні, суто заради самозахисту. При цьому російський президент промовчав про численні звірства більшовиків – від розстрілів на місці 300 захисників Гродно до згодом широковідомого розстрілу захоплених у полон поляків у Катині вже у 1940-му.  З приводу останньої трагедії СРСР тривалий час намагалася перевести стрілки на нацистів, але у 2010-му Держдума визнала розстріл злочином тоталітарного режиму Сталіна. 

Мовчить Путін і про спільний парад Вермахту та Червоної армії у Польщі на честь передачі СРСР Берестя.

Доволі скромно Путін описує і захоплення більшовиками країн Балтії. 

"Вирішуючи свої воєнно-стратегічні, оборонні задачі, Радянський Союз почав процес інкорпорації Латвії, Литви і Естонії. Їхній вступ у СРСР був реалізований на договірній основі", – веде кремлівський лідер. 

І хоча "договірна основа" супроводжувалася масовими арештами, розстрілами та депортаціями, а країни були просто змушені підняти білий прапор під загрозою тотального знищення, такі "дрібниці" ніколи не заважали Росії провадити свою "правильну" ідеологічну лінію. 

Хоча при цьому до рівня "СРСР був в усьому правий" Путін все ж таки не нахабніє, нагадуючи про те, що наприкінці 80-х у СРСР засудили пакт Молотова-Ріббентропа як  "акт персональної волі", який у жодній мірі не відображає "волю радянського народу, що не несе за це рішення жодної відповідальності".  І це твердження робить головний меседж публікації доволі розмитим – то СРСР нічого кепського не робив і жодної війни не розв'язував, чи розв'язав, але через те, що на його чолі були не ті люди.?

Цікаво, що на фоні виходу публікації стало відомо про внесення у Держдуму законопроєкту щодо скасування постанови про засудження пакту між СРСР та Німеччиною, через що країни Балтії вже викликали послів Росії.  І це вже стає доволі схожим на фірмовий російський шантаж: мовляв, давайте не чіпати дражливі питання, інакше статус кво зміниться – і зовсім не в той бік, який ви вважаєте правильним. 

Складається враження, що навіть у питаннях Другої світової Путін вдається до звичної кремлівської стратегії заперечення: ніякі країни не ділили, нікого не вбивали, якщо і зайшли у чужу країну, то виключно на договірній основі. Та сама тактика "іхтамнєтов", що останні роки застосовувалася Кремлем на Донбасі і в Сирії. З тією відмінністю, що факт "вонитамбилі" стосовно вторгнення у Польщу вже не спростуєш. 

А ще, з боку Росії публікація скидається на спробу вибілити власну позицію світового жандарма та агресора. Мовляв, саме "замирення" призвело до колапсу, наразі ж потужні міжнародні організації втримують ситуацію – і їм це вдалося навіть у період холодної війни. Між тим, між рядків читається, що прагнення Кремля "завдати добра" – це завжди благо. 

Ну і зрештою, Володимир Путін не втратив можливості проанонсувати ініційовану Росією зустріч ядерної п'ятірки. І хоча говорити на саміті нібито мають про боротьбу з економічними наслідками пандемії, в заданому контексті згадування про  п'ятірку скидається на таке собі нагадування: мовляв, у Росії є ядерна зброя та потужна армія, тож з нею варто рахуватися. 

При цьому письмовий спіч російського президента не вражає ані новаторством, ані послідовністю.  Скоріше здатний викликати обурення та здивування – адже у тексті від першої особи держави могли б використати і більш витончені прийоми пропаганди, більша історична достовірність чи то глибші думки.