Між Москвою та Вашингтоном: Який неприємний сюрприз готує Лукашенко для Путіна

Екстравагантність – це не та річ, якою можна здивувати поціновувачів творчості (пардон, політичних заяв) білоруського президента Александра Лукашенка. Втім, сьогоднішня його промова вийшла скоріше логічною, аніж екстравагантною. Хоча від того й не менш епатажною.

Під час відвідин Добрушської паперової фабрики "Герой праці" білоруський президент заявив, що "період холоду" у стосунках між Мінськом та Вашингтоном завершився. І тепер Білорусь активно "налагоджує стосунки з найбільшою імперією - провідною країною світу". Це про США, а не про союзну державу з Росією, якщо хтось пропустив. Окрім того, білоруський президент кинув чергову шпильку на адресу Кремля, заявивши, що "нікому не треба з цього приводу стогнати, переживати і плакати".

Звичайно, вся ця словесна злива має до реальності не те щоби зовсім прямий стосунок. Оскільки США дотепер навіть не зняли антибілоруських санкцій, хоча під час останньої розмови з Лукашенком Помпео пообіцяв зробити все можливе на цьому напрямку.

Але відмінність сьогоднішньої позиції Мінська від того, що декларував Лукашенко впродовж останнього десятка років, існує і то немала. Ця відмінність полягає не тільки в тому, що дотепер Білорусь намагалася коливатись між ЄС та Росією, а тепер в якості "альтернативного полюсу" вибрала для себе Вашингтон.

Навіть важливішим є той факт, що коли п'ять чи десять років тому у Лукашенка траплялися "приступи любові до Європи", то йшлося про отримання якихось особливих економічних бонусів від Кремля. Натомість зараз, коли Росія реально намагається виставити Білорусі ціни на нафту на рівні світових, а то й на кілька доларів вищі, Лукашенко так само реально готовий купувати нафту на Заході – в Норвегії, чи в США, без різниці. Тим паче, що Помпео пообіцяв, що "США готові на 100% забезпечити Білорусь енергоресурсами за конкурентними цінами". Зважаючи на брак зовнішньополітичних перемог у чинного президента США, ідея "купити" лояльність Білорусі за знижку на газ не видається такою вже й божевільною, якщо на те пішло.

А якщо говорити всерйоз, то в ситуації, коли "Бєлнафтохім" так і не зміг домовитися з російськими постачальниками не те що про якісь знижки, а навіть про середньоринковий рівень ціни, коли Новополоцький завод вже тиждень працює виключно на норвезькій нафті, а Лукашенко домовляється про нові поставки з ким тільки можливо – від Казахстану до країн Балтії – стає зрозуміло, що російський сценарій, що мав на меті "примусити Білорусь до інтеграції" за допомогою фактичної енергетичної блокади наштовхнувся на вагому протидію.

Як стає зрозуміло й те, що в разі, коли Захід забезпечить Мінськ енергоресурсами бодай на кілька доларів за тону дешевше, ніж пропонує Кремль (що цілком ймовірно), Росія зазнає геополітичної поразки. В результаті завищених цін на газ та нафту – якщо брати тактично. Чи в результаті неправильної оцінки готовності білоруського лідера протидіяти примусовій інтеграції – якщо розглядати ситуацію в стратегічному розрізі.

Мінськ був і є готовим виконувати функцію "віртуального учасника" союзної держави Росії та Білорусі в обмін на певний набір економічних преференцій. Таким був звичний спосіб існування "лукашенкономіки" впродовж двох десятиліть.

Натомість Кремль поставив Лукашенка перед вибором між двома зовсім іншими сценаріями. За першим білоруський президент повинен позбутися суверенної влади у власній державі – попервах тільки економічної, а далі – хтозна, передавши її "союзним" інституціям. В разі ж незгоди йому запропонували платити за російські енергоресурси ціну, порівнянну з середньоринковою. Такий ультиматум здався Путіну вдалим ходом. От тільки російський лідер, здається, не врахував, що за середньоринковою ціною Білорусь може купувати ці ресурси в кого завгодно. І жодних інших інструментів впливу на Мінськ, окрім прямого військового вторгнення, у Володимира Путіна вже немає. Вся сухозлітка "братства" і "союзної держави" за таких умов не вартує паперу, витраченого на безконечні декларації намірів.

Сьогодні ж Лукашенко повідомив про заплановану зустріч з президентом Росії Володимиром Путіним, додавши, що "настав момент істини". Здається, не так вже й складно здогадатися, на яку "істину" натякав білоруський президент.