Утопія "блакитних шоломів": Чому миротворців на Донбасі не буде

До безпекової конференції в Мюнхені ще три доби, а одну з досі не виголошених доповідей, призначених для цього заходу, уже розтягнули на цитати.

Мова, звичайно, про документ стосовно формату, можливих способів реалізації і ймовірних результатів розгортання масштабної міжнародної миротворчої та поліцейської місії на Донбасі, підготований під патронатом екс-генсека НАТО і нинішнього радника президента України Андерса Фог Расмуссена.

В доповіді, яку, безумовно, прочитали всі, хто цікавиться темою, ретельно аналізуються можливі формати місії, ймовірні перепони на шляху її діяльності та невисокі шанси на її реалізацію загалом. І з останнім складно не погодитись. Хоча сказати про "невеликі шанси" на введення адекватних миротворців на Донбас - це, насправді, все одно, що сказати про "трохи мокрий океан".

Серед перепон на шляху реалізації миротворчої місії доповідь розглядає небажання Москви бачити у ній сили країн НАТО - і тут, безумовно, автори мають рацію.

Не для того була розпочата авантюра на Донбасі, щоби війська альянсу стали на російському кордоні. Подібна перспектива - побачити прапори НАТО в біноклі російських прикордонників - означала б для Путіна цілковиту геополітичну поразку, гіршу, ніж втрата хоч Криму, хоч Воронезької області.

А зовсім-зовсім без участі НАТО реалізація дієвої миротворчої місії видається малоймовірною. В силу практичної відсутності охочих серед нейтральних держав, і неможливості залучення сил, наприклад, проросійської ОДКБ - навіть без російських військ.

Можна скільки завгодно говорити про "наприклад, Швецію" - але не слід забувати, що всі сухопутні сили цієї країни складають 13 тисяч осіб, з яких 9 - призовники. Котрих, звичайно, ніхто й нікуди не надішле. І реальний шведський контингент може обчислюватись десятками, в крайньому випадку - сотнями осіб, як то і траплялося дотепер з шведськими "блакитними шоломами". Схожою є ситуація з усіма без винятку європейськими державами, що не є членами НАТО.

Простіше кажучи, знайти 20 тисяч багнетів - при тому підготованих до миротворчої місії багнетів - поза межами НАТО та Росії на сьогодні практично неможливо.

Другий момент, який робить захід адекватної миротворчої місії на Донбас абсолютно неможливим - це необхідність поєднувати власне військових миротворців з сильним поліцейським компонентом. Якого поза межами НАТО теж немає. А окрім того, як справедливо зауважують автори доповіді - вкрай бажаною є наявність і цивільної компоненти. При тому абсолютно байдуже, чи це будуть поліцейські та цивільні фахівці в складі миротворчої місії - чи в якості окремого компоненту під керівництвом ООН.

Штука в тому, що народ на Донбасі зможе вживу побачити чиновників (західних) які не крадуть при розподілі допомоги, поліцейських, які не просто не "кришують" кіоски, але й сумлінно ставляться до виконання своїх функцій, і масу інших речей, незвичних не тільки для Донбасу, але й для України загалом.

Адекватні поліцейські сили та прозоре й ефективне цивільне управління впродовж 5-6 років, стануть для Донбасу таким щепленням від "русского міра", що цей регіон матиме всі шанси перетворитись на одну з найбільш проєвропейських частин України. Що теж навряд чи входить в плани Москви.

До цього можна додати, що адекватні поліцейські сили будуть вимушені розгромити місцеві кримінальні бізнеси, залишивши з носом проросійську напівкримінальну еліту, і почнуть фіксацію військових злочинів, вчинених до відходу російськими "іхтамнєтамі", збираючи матеріал для "нового Нюрнбергу".

Загалом, складається враження, що в сухому залишку Путін з більшим бажанням погодився б на тріумфальне повернення на Донбас української армії, ніж на адекватну і масштабну миротворчу місію, виписану Річардом Гоуеном для Мюнхенської конференції. Що, загалом, вичерпно описує шанси на реалізацію обох можливих шляхів розвитку подій.

Фото EPA