Мінські угоди і Близький Схід: Як Меркель і Путін міняють інтереси України на компроміс у Лівії

Наступна зустріч у "нормандському форматі" запланована вже на цю весну, а найближчим часом президент України Володимир Зеленський проведе тристоронні телефонні переговори з Ангелою Меркель та Еммануелем Макроном. 

Але наразі у країн-представниць "нормандської четвірки" є й інші теми для переговорів. Як Путін з Макроном, так і Путін з Меркель за останні дні присвятили чимало часу проблемам Лівії. На зустрічі кремлівського лідера та німецької канцлерін у Москві навіть домовилися провести конференцію щодо проблем в країні під егідою ООН. Путін акцентував, що сподівається на припинення вогню у країні вже в ніч на 12 січня. І хоча вже ранком цього дня представник Лівійської національної армії фельдмаршал Мабрук аль-Газаві заявив, що урядові війська Лівії  порушили перемир'я, яке почалося опівночі, інформаційний простір заповнений оптимістичними коментарями представниківрізних сторін.  Сьогодні ж у Москві відбудеться зустріч голови Уряду національної єдності Файєза Сарраджа, керманича Лівійської національної армії Халіфа Хафтара, а також голів МЗС Росії та Туреччини. 

Із запуском "Турецького потоку" у делегатів Кремля та Анкари і справді з'явилися причини сідати за стіл переговорів. Принаймні, на даний момент. Втім, так само до миролюбства спонукає запуск "Північного потоку - 2", щодо якого Ангелу Меркель можна назвати чи не головним лобістом у Європі. 

"Ми говорили про проект "Північний потік - 2". Цей проект за допомогою нового європейського законодавства легітимізовано. Нам потрібно довести його до кінця", – зазначила канцлерка на спільній прес-конференції з Путіним. Додала, що Європа виграє від нового газопроводу, а "в диверсифікації газових поставок зацікавлені усі". 

Втім, навіть відкинувши газовий проект, який у певній мірі став спільним для Росії та Німеччини, у кожної з країн є свої карти на обмін. Так, Меркель вже давно і наполегливо, хоч і малоуспішно займається "встановленням миру на Близькому Сході". Не секрет, що Лівія – головний "постачальник" біженців до Європи. А вирішення проблеми гуманним способом – одна з фішок німецької політикині.  І хоча "атака" чужинців на німецькі кордони ослабла, лише за перше півріччя минулого року з країни було депортовано 11,5 тыс. нелегалів.  Загострення ж конфлікту у Лівії може обернутися для Німеччини новою хвилею імміграції. 

Що ж до Путіна, він не полишає спроби визначати перебіг війни у Лівії попри вперті офіційні твердження щодо відсутності у країні російських підрозділів. І справа не лише у намаганні виграти в черговому раунді перетягування геополітичного канату. Гострота протистояння на Близькому Сході визначає і ціни на нафту, які Кремлю, логічно, вигідно тримати високими.  Але наразі Путін, здається, готовий до тимчасового затишшя. Адже по-перше, у сфері енергетики можна зосередитися на інших нових напрямках і принаймні відносний мир з новими партнерами не зашкодить. По-друге ж, у Путіна є ще один великий інтерес – Україна. І, власне, за миролюбність у Лівії кремлівський лідер може вимагати від Ангели Меркель (та й від Еммануеля Макрона) "стійкості" у позиції щодо України. 

До речі, проблеми нашої країни лідери Росії та Німеччини у Москві також обговорили.  Про це в оприлюдненому комюніке зазначено лаконічно і в той же час промовисто: мовляв, порушувалася "тематика внутрішньоукраїнського конфлікту".  Вже дане формулювання натякає, що пані Меркель не була аж такою незгодною з думками свого російського колеги.  Зокрема, якщо Путін вважав "перегляд мінських домовленостей неприйнятним", а Меркель акцентувала, що документ "не скам'янілий" і його можна адаптувати, на тлі, зокрема, діалогу щодо Лівії, канцлерка може змінити формулювання на "воно то й можна, але не бажано". 

І тут оптимізм України щодо істотного кроку до миру на наших умовах вже на наступному раунді нормандських переговорів, на жаль, може дещо поблякнути.