"Міністерство тотального щастя": Чим загрожує Україні новий російський уряд

Формування нового російського уряду пройшло у воїстину рекорді терміни. Тиждень тому ніхто й не підозрював, що прем’єрству Медвєдєва прийде швидкий та безславний кінець, а вчора уряд Міхаїла Мішустіна вже був затверджений.

Не останню роль у цьому бліц-призначенні зіграв, звичайно, той факт, що воно було частиною путінської "багатоходовки", а не реального демократичного формування уряду. Та й обличчя "нових" урядовців залишилися, здебільшого, добре знайомі. Нікуди не поділися ані Лавров, ані Шойгу, ані інші особи, від яких, бодай у чисто формальний спосіб, залежать стосунки між Росією та Україною. З посади віце-прем'єра пішов, звичайно, Дмітрій Козак, який був куратором як "Л-ДНР", так і переговорного процесу між Москвою та Києвом. Але змінивши місце роботи з уряду на путінську адміністрацію, міняти напрямки діяльності він, скоріше за все, не стане.

При тому новий російський уряд демонструє дивовижну "одностайність" – при його формуванні відмовились від ідеї "стримувань і противаг", яку дотепер широко практикували у путінській вертикалі. Наприклад, Мішустіну дозволили посадити в крісло начальника апарату свого віце-прем'єра Дмітрія Григоренка, в той час як навіть при Медвєдєві свого часу на цю посаду призначали сторонніх смотрящих Суркова та Приходька.  Так само були зруйновані "стримування і противаги" на ланці "віце-прем'єри – міністри".

Можна довго аналізувати причини поразки і відходу від влади "мєдвєдєвских" і потенційні майбутні кроки "собяніновських", "газромівських" чи чисельних "мішустінських". Чи злословити про те, як Нікіта Міхалков позбувся Мединського і поставив на посаду міністра культури "свою Любімову". Яка, судячи із "православно-журналістського" минулого, може скласти конкуренцію "кримській Няші". Але всі ці подробиці, насправді, навряд чи важливі для громадян України.

А якщо перейти до узагальнень, то формальною причиною створення такого "єдинодушного" уряду експерти вважають бажання Кремля досягнути, а в разі неможливості – бодай би імітувати прискорення економічного росту, який, не зважаючи на браві реляції мєдвєдєвської команди, демонстрував прикрий і масштабний спад. Але це, звичайно, тільки офіційний фасад трансформації, суть якої полягає в бажанні Володимира Путіна, з одного боку, зберегти контроль над Росією на увесь термін свого життя, а з іншого – перекласти тягар відповідальності за неминучі невдачі в економіці та соціальному секторі на уряд, Держдуму, чи кого завгодно.

Можна чимало спекулювати з приводу того, як саме виглядатиме нова російська піраміда влади. Чи то Путін спробує таки зробити якусь подобу парламентсько-президентської республіки і стати своєрідним "Ердоганом навиворіт". Чи то, більш ймовірно, він спробує ослабити як інститут президента, так і прем’єра з парламентом, підгрібши максимум повноважень під голову Радбезу і сам займе цей пост, ставши чимось на кшталт "російського аятоли" із ФСБ у ролі "вартових путінської революції". Хтозна.

Наразі очевидним є одне. Ні про яку лібералізацію режиму і ні про які реформи, спрямовані на збільшення бодай економічної свободи – не кажучи вже про свободу політичну -  на Росії не йдеться. Оскільки в реальності там відбувається консолідація влади в руках людей, які мають – чи, принаймні, демонструють – повну відданість чинному російському автократу. І якщо в уряді Медвєдєва не було жодної самостійної політичної фігури, то в уряді Мішустіна таких фігур немає тим паче.

Всі реальні рішення, що стосуються геополітичних дій Росії, як приймалися в Кремлі на основі консультацій з представниками президентської адміністрації, так і прийматимуться. Себто і характер російськї політики стосовно України не зміниться ні на йоту. А декларативне "покращення інвестиційного клімату" та роздування статистичних показників стосовно уявного економічного зростання, яким займеться новий російський уряд, до України жодного стосунку не має.