Меркель завдає удару у відповідь: Чому Берлін руйнує структуру ЄС задля путінського газогону

Сьогодні стало відомо, що уряд Німеччини готується активно протидіяти США, якщо у Вашингтоні введуть нові санкції проти проекту газопроводу "Північний потік-2". Ця інформація, яку Bloomberg оприлюднив з посиланням на власні джерела, повною несподіванкою не стала, оскільки вже багато тижнів в Бундестазі лунали заклики до підготовки ймовірних контрсанкцій. Особливо після того, коли стало зрозуміло, що нові американські санкції можуть стосуватись не тільки російських чи німецьких комерційних компаній, а навіть німецьких відомств, що надаватимуть дозвільну документацію на газогін.

Новим у цій інформації є той факт, що канцлерка ФРН Ангела Меркель виступає за вироблення скоординованих дій ЄС. Простіше кажучи, Берлін хоче перевести формат конфлікту з двосторонньої сварки через конкретне економічне рішення Німеччини у системне протистояння між ЄС та США.

Зрозуміти нерозважливу рішучість фрау Меркель в цій ситуації ніби як можна. Звичайно, їй не подобається той факт, що Вашингтон втручається у німецько-російський бізнес. Не подобається, що такий колоритний і специфічний персонаж як чинний президент США Дональд Трамп не тільки вказує фрау Меркель, в кого можна купувати газ, а у кого – не варто. Він ще й про зраду інтересів "демократичного Заходу" їй розповідає. Це після всього, що зробив сам. Тому негативна реакція Німеччини на американські санкції якщо й не виправдана – то, принаймні, цілком сподівана. Врешті, і без цих останніх подробиць стосунки між Берліном та Вашингтоном перебувають, напевно, у найнижчій точці з моменту завершення Другої світової.

Але рішення про "спільний європейський удар у відповідь" у разі, якщо додаткові американські санкції таки буде введено (ймовірність чого більш ніж висока) може стати переламним моментом не в двосторонніх стосунках, а в існуванні всього європейського проекту.

Бо ця колективна дія тільки в Берліні виглядає, як демонстрація європейської єдності та солідарності у протистоянні заокеанським нахабам.

З точки зору, наприклад, Польщі вона виглядає цілком інакше. Німеччина приймає рішення, відверто шкідливе для Варшави – оскільки "Північний потік -2" скоротить, а в перспективі – і припинить транзит газу через Польщу. Так само, як і через Україну, до речі.

При тому Берлін наполягає, щоб Варшава радикально розсварилася з Вашингтоном. Якось забуваючи при тому, наприклад, той факт, що безпеку Польщі стережуть від ймовірного російського вторгнення чотири з половиною тисячі військовослужбовців США. До яких впродовж місяця – другого, приєднається іще дві тисячі бійців та три десятки винищувачів. В разі, якщо Варшава візьме участь у берлінській авантюрі, Польща може позбутися цієї "безпекової парасольки" за лічені тижні.

В якості альтернативи Берлін може запропонувати колегам по союзу хіба що роздуми на тему того, як би добре було зробити колись боєздатні європейські сили швидкого реагування. Колись, у майбутньому.

Звичайно, Польща – не вся Європа. Варшава не має особливого впливу у ЄС, і її дії нерідко дратують як Берлін, так і Брюссель.

Але ставлення Німеччини до інтересів одного учасника союзу може стати цікавою ілюстрацією внутрішньої європейської політики і для решти членів ЄС.

Помітимо, всі ці непопулярні кроки робляться не для того, щоби прийняти якесь складне, але життєво важливе рішення, а виключно для захисту інтересів кількох німецьких комерційних компаній та додаткового каналу для постачання російського газу до Європи. Створеного виключно з метою залишити Україну та Польщу без газового транзиту.

Тому як би не хотілося Ангелі Меркель наостанок довести свою політичну рішучість у відстоюванні геополітичної незалежності Берліна, залишається надіятися, що це бажання не переважить здоровий глузд і відповідальне ставлення до майбутнього ЄС.