Майдан в Інгушетії: Коли Путін влаштує зачистку в Магасі

У Інгушетії знову штормить. В столиці республіки, місті Магасі, проходить новий мітинг, організований не стільки навіть опозиційними політиками, скільки просто громадськими активістами. Учасники мітингу вимагають відставки глави Інгушетії Юнус-Бека Євкурова. Вимагають повернення прямих виборів керівника регіону. Вимагають повернути норму законодавства, згідно з якою для зміни кордонів республіки слід було проводити референдум. Цю норму керівництво республіки активно намагається відмінити. За великим рахунком, учасники мітингу в столиці Інгушетії вимагають повернення демократії в законодавство республіки - і, можливо, всієї Росії. Окремі, найсміливіші інгуші навіть провели одиночні пікети у Москві.

Також інгуші виступають за повернення втрачених територій, що були передані в вересні минулого року Чечні. Для легалізації цього географічного переділу Євкуров, власне, і хоче відмінити референдум, на якому він програє. У мітингу беруть участь 8-12 тисяч осіб. Ніби й не багато - але для 400-тисячної Інгушетії це 2-3 відсотки від усього населення.

Один з організаторів мітингу, співголова Всесвітнього конгресу інгушського народу Муса Мальсагов оголосив мітинг безстроковим. Що характерно - республіканська влада, попри загравання із Кремлем і Кадировим, а також той факт, що акція прямо направлена проти керівництва республіки, мітинг хоч і в останній момент, але все-таки узгодила. А сам процес протесту зовсім не схожий на школярсько-епатажні акції Навального у Москві, чи на марші нечисельних лібералів в Петербурзі.

В мітингу беруть участь представники духовенства (чи афішував хтось із кліриків РПЦ свою участь в антипутінських мітингах?). Сотні людей старшого віку чинно сидять на стільцях. Браві кавалеристи з національними прапорами періодично об'їжджають площу по периметру. А правоохоронці - принаймні, поки що - ведуть себе цілком адекватно. Під час минулорічних протестів, до слова, вони спільно творили намаз із учасниками протестів - і цього року, напевно, все буде так само. Принаймні, до якогось моменту.

Бідна, дотаційна мусульманська республіка демонструє, що може зі спокоєм і гідністю відстоювати свої демократичні права. Прикро усвідомлювати, що цей протест приречений. І штука не тільки, а може й не стільки в тому, що шматок Інгушетії вирішив відкусити сам Рамзан Кадиров, в якого із російською реальністю дуже-дуже особливі стосунки.

Штука в тому, що якби - чисто гіпотетично - інгушам дозволили відстояти свої права, це стало би початком кінця для путінської Росії. Оскільки за лічені дні чи тижні виникло б питання - якщо інгушам можна тиснути на владу і досягати якихось поступок, то чому цього не можна татарам (тим, що в Татарстані). Чи кабардинцям. Чи лікарям. Чи далекобійникам. Чи пенсіонерам, врешті-решт. І це був би кінець для чинної російської влади. Тому мирний протест - не пройде. Якщо інгушські активісти і далі спокійно сидітимуть на площі й казатимуть, що треба міняти уряд - їх оголосять екстремістами, проплаченими Вашингтоном. Чи Ер-Ріядом. І почнуть розганяти.

Якщо інгушські поліцейські не захочуть бити кийками народ - їх замінять московськими, воронезькими, сибірськими. Якими завгодно. Якщо Євкуров не захоче бруднити руки подібним наказом - його відправлять у відставку, і пришлють якого-небудь Бабича (який перед тим, як стати послом в Білорусі, до слова, був прем'єром в Чечні). Якщо інгуші розійдуться після того по домах - їх дозволять жити з відчуттям програшу. Якщо ні - то почнеться кривава колотнеча, в фіналі якої достойних не залишиться. Як це сталося у Чечні.

Острів відносної політичної свободи в центрі Росії не з'явиться. Як не може з'явитись шматок здорового тіла в центрі ракової пухлини.