Удар по Йованович: Чи зможе Луценко очолити антиамериканську партію

Чутки про ймовірне дочасне повернення на батьківщину посла США в Україні Марі Йованович ширяться українським медіапростором з дивовижною швидкістю. Загальновідомих підстав для цих чуток є дві. Перша - це заява генерального прокурора Юрія Луценко в інтерв'ю впливовому американському виданню HillTv, що під час першої зустрічі з ним посол США в Україні Марі Йованович передала йому перелік людей, щодо яких не можна проводити розслідування.

Читайте також: Список Йованович. Хто до нього потрапив?

У посольстві США в Україні на заяву Луценка вже відповіли, назвавши її такою, що не відповідає дійсності. Звичайно, якщо слова генпрокурора все ж правдиві - подібні дії можуть стати підставою для відкликання посла. Чи навіть оголошення його персоною нон-грата. Втім, у цьому місці виникає закономірне питання: якщо посол іноземної держави намагалась чинити тиск на Юрія Луценка у 2016 році, чому він "згадав" про це аж у 2019-му? Чи, може, Юрій Віталійович образився за ненадані 4 мільйони, які Держдеп обіцяв спрямувати "на реформи в Генпрокуратурі", а оцінивши реальний професіоналізм реформаторів, спрямував на інші проекти?

В цій історії потрібно зрозуміти мотиви Юрія Луценка. Складається враження, що генпрокурор побив горщики з американським послом і, можливо, навіть прагне, щоб Йованович відкликали раніше, ніж до завершення її повноважень цього року. В ідеалі - після президентських виборів. Але набагато цікавішою є можлива ставка Луценка на антиамериканську риторику, завдяки якій генпрокурор може в теорії очолити антиамериканську партію, отримавши підтримку українських еліт, які не зовсім задоволені діяльністю американців. Що це будуть за еліти - теж цікаве питання. Не варто забувати, що в нас скоро вибори і можлива зміна президента, після чого восени відбудуться вибори в парламент. Луценко в певній мірі пробиває для себе імунітет. За тією ж логікою, за якою антикорупціонерів не може чіпати влада, американці не можуть чіпати "антиамериканців", у які мітить генпрокурор. І власною заявою він показав, що йому є чим оборонятися. Особливо, якщо йому доведеться залишити посаду у ГПУ і готуватися до парламентської осені. 

Та зараз після заяв Луценка виникають зрозумілі асоціації з президентом Петром Порошенком. Який наразі нібито і не причетний до слів генпрокурора, але всі ж розуміють, до кого наближений Луценко. Чи потрібно зараз Порошенку так відкрито сваритися з американцями, а саме демократами? Навряд чи. Бо Трамп не вічний і можна не вгадати, як колись українські чиновники вже не вгадали з Клінтон. 

Окрім історії з "наїздом" Луценка на Йованович маємо ще матеріали, в яких журналісти намагаються пов'язати потрапляння посла у немилість через буцімто її причетність до "справи Манафорта". Суть їх зводиться до того, що США від України отримали дані про те, що директор НАБУ Артем Ситник і спецпредставник ФБР в Україні Карен Грінавей, причетні до витоків зі справи про "чорну бухглтерію" Партії Регіонів, на якій було збудовано другу справу проти екс-керівника виборчого штабу Трампа Пола Манафорта. І у цьому буцімто якось була задіяна Йованович. За що Трамп дуже-дуже розлютився на всіх причетних, і тепер всіх-всіх звільнить, а може навіть засудить. На користь цієї версії ніби виступають і записи "бурштинового" народного депутата Борислава Розенблата (з подробицями особистого життя якого можна ознайомитись в судовому реєстрі України), на яких людина із голосом директора Національного антикорупційного бюро Артема Ситника начебто розповідає, що допомагала кандидату у президенти США Гілларі Клінтон під час виборів у 2016 році.

Версія ця є недолугою від початку і до кінця. По-перше, Держдепом США керує Майк Помпео - один із найнадійніших і найпотужніших союзників Трампа. Звичайно, їх союз ситуативний - але це не міняє суті. І от відомство цього союзника Трампа називає наїзди Луценка "обурливою фабрикацією". Що свідчить про те, що використовувати "українських союзників по боротьбі з ворогами Манафорта" там не збираються. І ставлять "честь мундиру" свого відомства далеко вище від можливості помститись невгодним співробітникам. Взагалі, бажання зберегти пристойний імідж власного відомства - це мотивація, геть-чисто незрозуміла для багатьох українських чиновників.

Це одна сторона проблеми. А інша полягає в тому, що Дональд Трамп і його команда - це далеко не вся повнота влади в США. Більше того, чинна адміністрація - одна з найслабших за останніх 30-40 років. В силу очевидних причин Трамп втратив чималу частину реальних можливостей і повноважень в своєму конфлікті з Конгресом США. Де погляд на ситуацію з Манафортом - зовсім-зовсім інший, ніж у Білому домі. І ставлення до Манафорта різко негативне не тільки в законодавців, але й у пересічних громадян США. Штука в тому, що вина Пола Манафорта цілком доведена в американському суді. Натомість "вина" тих, хто допоміг американському правосуддю "закрити" екс-керівника виборчого штабу Трампа за абсолютно реальні злочини, доведені в ході змагального судового процесу, дотепер залишається не більше, ніж темою для політичних спекуляцій. Бо одна річ - дочасна відставка з не озвучених причин (як то сталося з Карен Грінавей, і може, наразі - теоретично, трапитися з амбасадором Марі Йованович). І зовсім інша річ судовий вирок з призначеним терміном ув'язнення.

З огляду на все вищесказане, можна зробити певний висновок. Через бажання за допомогою потрапляння у "трампівський мейнстрім" вирішити якісь свої локальні політичні проблеми, українські посадовці ризикують влаштувати повторний "марафон по граблях". Як свого часу Київ робив надмірну ставку на Гілларі Клінтон - і, в результаті, опинився у вельми цікавій ситуації після перемоги Дональда Трампа.  Зараз спостерігається певний зворотній рух. Який через неповних два роки - після цілком ймовірної зміни керівництва Білого дому - може мати той самий результат. Не кажучи вже про те, що сваритись з Конгресом зараз небезпечніше, ніж "тримати дистанцію" з чинним президентом США. Подібна перспектива є явно завеликою ціною за можливість ГПУ зайвий раз копнути НАБУ або особисто Йованович.

Натомість, якщо в результаті дещо дивних "наїздів" з боку українських посадовців на Державний департамент та його службовців у США, наприклад, приймуть рішення пригальмувати передачу військової допомоги Україні, чомусь немає жодної впевненості, що винуватці такої ситуації кинуться компенсувати втрати українських збройних сил з власної кишені, будуючи, наприклад, патрульні катери "за кошти Генпрокуратури". Тому "антипосольські" і "антидерждепівські" ігри видаються намаганням заробити власний капітал ціною шкоди національним інтересам України. Варто пам'ятати, що Йованович, навіть повернувшись у США, залишиться дипломатом зі зв'язками. А також може багато розповісти тому ж Трампу про те, що тут відбувається в нас.