Примусовий мир по-московськи: Навіщо Путін викликає Пашиняна та Алієва

Учора стало відомо, що вже 26 листопада президент Азербайджану Ільхам Алієв та прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян зустрінуться. При чому зустріч ця відбудеться у сочинській резиденції Путіна, за умов модерації переговорів російським президентом.

Зважаючи на той факт, що "поганий мир" між Вірменією та Азербайджаном, укладений 9 листопада минулого року за посередництва Росії, нещодавно було порушено, і на кордоні Сюнікської області Вірменії розпочалися повномасштабні бойові дії, внаслідок яких загинуло півтори десятки солдатів з обох сторін, така зустріч виглядає цілком логічною — Москва намагається загасити пожежу і зберегти угоду, прийняту за посередництвом Путіна.

Порядок денний майбутньої зустрічі, оприлюднений прес-службою Кремля, цю гіпотезу ніби як підтверджує.

"Планується розглянути хід реалізації домовленостей лідерів трьох країн від 9 листопада 2020 року та 11 січня 2021 року, а також намітити подальші кроки щодо зміцнення стабільності та налагодження мирного життя в регіоні. Особливу увагу буде приділено питанням відновлення та розвитку торговельно-економічних та транспортних зв'язків",— інформує російська сторона, зазначаючи, що "передбачені окремі бесіди Володимира Путіна з Ільхамом Алієвим та Миколою Пашиняном".

Але є у всій цій історії із тристоронніми переговорами і нещодавнім загостренням один прецікавий момент. Який полягає у тому, що останнім часом Пашинян компанії Путіна з Алієвим намагався уникати. Зокрема, тристороння зустріч між лідерами була запланована іще на 9 листопада, її проведення анонсував прес-секретар Путіна Пєсков. Але вірменський прем'єр не захотів брати в ній участь. Натомість Вірменія активно підтримувала зустріч Пашиняна з Алієвим в інший час і в іншому місці — зокрема, 15 грудня на саміті "Східного партнерства" у Брюсселі.

Втім, якось так сталося, що коли Пашинян скасував зустріч у Москві і почав переговори про зустріч у Брюсселі, на кордоні його країни спалахнула війна. Припинити яку, суто випадково, зумів тільки міністр оборони Росії — одним телефонним дзвінком.

Все це, звичайно, може бути збігом. Але разом з тим у стороннього спостерігача може скластися враження, що у Москві дуже-дуже не хочуть, щоби процес залагодження конфлікту між Єреваном та Баку виходив на якісь альтернативні майданчики. Особливо європейські.

Тому, коли виникає ймовірність такого повороту справи, Москва погоджується на чергове загострення на вірменському кордоні, організоване збройними силами Азербайджану. І коли Єреван, задля збереження життя своїх військових і уникнення війни, звертається до Кремля — там делікатно нагадують, де і за чийого посередництва слід вести переговори про мир із Азербайджаном.

В такий спосіб Москва зберігає повний контроль над перебігом і рівнем ескалації конфлікту. Баку отримує можливість тиснути на Єреван задля досягнення своїх геополітичних цілей — зокрема, отримання екстериторіального коридору до анклаву в Нахічевані через ту ж таки Сюнікську область. А Вірменію фактично контролюють — за допомогою батога у вигляді ескалації на кордоні, та пряника, роль якого виконує обіцянка Путіна посприяти нормалізації стосунків Вірменії та Туреччини. Проблема полягає в тому, що за допомогою подібних способів із Пашиняна намагаються буквально вибити згоду на реалізацію проекту Зангезурського екстериторіального коридору. А він, в свою чергу, розуміє, що згода на цей проект стане для нього політичним самогубством. Після якого, до слова, до влади у Вірменії можуть прийти радикальні прихильники реваншу, а хиткий "путінський мир" знову переросте в повномасштабний конфлікт. Втім, кривава каламуть на кордонах ніколи не лякала Росію.