Лавров і "невійна": Якою буде відповідь Кремля на поразку РПЦ

У Кремлі прагнуть демонстративного реваншу за поразку РПЦ, а також намагаються створити новий привід для хвилювання в Україні

"Воювати з Україною ми не будемо", але "у випадку провокації" на адміністративному кордоні з Кримом Україна "отримає відповідь – мало не здасться". До цього, по суті, зводиться змістовна частина інтерв'ю очільника російського МЗС Сергія Лаврова "Комсомольській правді".

Оскільки всі інші тези розмови — наприклад, роздуми на тему "український народ братній, а український політичний режим — нацистський", чи "США заражені паталогічною русофобією" - не вартують часу, витраченого на читання.

Таким чином, російський міністр закордонних справ фактично повторив заяву своєї підлеглої - Марії Захарової, яка 13 грудня заявила про те, що Україна готує "стрімкий наступ на Маріупольському напрямку з метою захоплення територій Приазов'я, які перебувають під контролем Донецька, і виходу на кордон з Росією".

Якою є принципова різниця між цими двома заявами, кожна з яких, вочевидь, є чистим витвором не зіпсованої реальними розвідданими фантазії російських дипломатів? Вона очевидна. Якщо Захарова погрожувала "загостренням" на лінії зіткнення з ДНР та ЛНР — то Лавров, хоч і згадує про "концентрацію український військ" на кордоні самопроголошених "республік", говорить про "провокацію" в Криму.

Простіше кажучи, від легенди, яка повинна кинути тінь на Україну як на можливого "порушника Мінських домовленостей", в Кремлі переходять до сценарію "Україна загрожує Росії на території РФ". Ну, на вкраденій в України території — але це подробиці.

Така зміна достатньо прозоро натякає, що адресатом подібної легенди повинен стати російський обиватель. Бо головно для цього обивателя є принципова різниця, кому "загрожують" українці — малозрозумілим "Л-ДНР", від яких цей обиватель і сам відверто втомився, і за долю яких переживати він явно не збирається — чи загроза стосується "території Росії".

Потреба в якомусь масштабному пропагандистському ударі по Україні явно назріла. Бо, з одного боку, російська "ліберальна опозиція" - в особі того ж Навального — після створення канонічної Православної церкви України критикує Путіна за "розвал русского міра". При тому, до слова, ілком обгрунтовано — найгірші поразки РПЦ трапились саме після того, як керівництво нею напряму почав здійснювати російський президент, потіснивши патріарха Кирила.

А з іншого боку громадяни Росії, втративши останні залишки ейфорії від "Кримнашу", формують в собі погану звичку покладати відповідальність за катастрофічну економічну ситуацію на президента країни.

Найцікавіше питання зараз полягає в тому, яким саме буде цей удар — виключно пропагандистським чи гібридно-військовим. І, на жаль, другий варіант є цілком реальним.

Бо, опинившись віч-на-віч із викликами, які становлять загрозу його існуванню, путінський режим може протиставити цим викликам тільки вкрай обмежений і специфічний досвід. Із тих часів, коли цей режим щойно формувався і міцнів. Етапи того зміцнення можна простежити, наприклад, у відомій книзі Литвиненко і Фельштинського "ФСБ підриває Росію". Яка, звичайно, трохи попахує конспірологією, але пропонує правдоподібні пояснення для багатьох моментів становлення Володимира Путіна як керівника Росії.

Кривава провокація на кордоні Криму — з наступним арештом "виконавців", або, в найгіршому випадку, з ударом по українських військових - з одного боку, відвернула б увагу росіян від економіки і допомогла б стимулювати "синдром обложеної фортеці", всі мешканці якої повинні "згуртуватись довкола вождя". А з іншого - так історія продемонструвала б решті держав — сателітів Росії, в тому числі — й Білорусі, яку зараз активно намагаються "інтегрувати" в Росію, що безкровно попрощатися з Москвою їм не вдасться.

В такій ситуації Україні варто докласти всіх можливих зусиль — включно із запрошенням міжнародних спостерігачів — до того, щоб довести свою непричетність до ескалації біля меж окупованого Криму. І при тому бути готовою до будь-якоо — включно із силовим — розвитку подій. Адже старанне перекидання російської техніки — включно з бойовою авіацією, комплексами ППО та протикорабельного захисту — все це натякає, що Кремль намагається максимально розширити свої можливості для брудної гри.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Мітки: #Росія