Кремлівська доповідь: Яку мітку США передали Путіну

Мінфін США зробив справді хорошу роботу, і зібрав усіх партнерів Путіна. Ну, майже всіх. Шойгу і Герасимов, Пєсков і Сурков, Володін і Сєчин – розлогий список упирів, які визначають обличчя і спосіб дій сучасної Росії. Самого, звичайно, немає – дипломатичний етикет не велить. Але його не конче й треба. Він і сам все зрозуміє.

У чому різниця останнього "передсанкційного списку" з усіма попередніми, власне, санкційними документами? Вона очевидна. Дотепер карали в основному виконавців. Тих, які виробляли і доставляли зброю. Добували гроші, розпродуючи російські природні ресурси. Ліпили пропагандистське вариво.

Тепер США взялись за замовників. За тих, хто сподівався отримати особисту вигоду від російської агресії проти України, та від втручання у американські вибори. Або ж сподівався отримати вимірювану в мільярдах доларів вигоду від збереження путінського режиму, якому агресія та втручання мали сприяти. І, хоча прямих санкцій проти них на разі немає, з якоїсь точки зору загроза в такій ситуації може виявитись більш дієвою, ніж прямий удар.

За великим рахунком, "кремлівська доповідь" Мінфіну США ставить перед Путіним і російськими елітами одне просте, але достатньо радикальне питання щодо майбутнього. Їхнього власного і країни, в якій вони живуть. Питання щодо того, який сценарій розвитку Росії вони оберуть на найближчий десяток-другий років. Масштаб "передсанкційних" списків каже про бажання охопити не "ближнє коло", і навіть не якісь ключові для путінського режиму фігури – а саме всіх, хто може впливати на прийняття рішень в російському політикумі.

Відштовхуючись від нової політичної реальності, можливо кілька варіантів розвитку подій. Путінський режим може згорнути операцію на Донбасі, уникнувши персональних санкцій проти еліти та, можливо, дещо ослабивши секторальні санкції. І за певного везіння та сприятливої нафтової кон'юнктури продовжити існування у вигляді периферійної бензоколонки з ядерними ракетами на складах.

А може – продовжувати вдавати, що "ихтамнєт" и "санкциинамнапользу" і перетворитись на подобу Північної Кореї. Перетворення на Північну Корею передбачає не тільки процес загнання власних громадян у трудові табори, на що російська еліта цілком би погодилась. Воно передбачає і неможливість накопичувати статки в західних банках, розміщувати акції на західних біржах, чи просто з'їздити на вихідні на шопінг до котроїсь з європейських столиць. І це тільки половина проблеми для російської еліти. А вся проблема полягає в тому, що Путін, зрозумівши, що нікуди еліті від нього не дітись, що всі їхні заводи, газети й пароплави тепер в Росії, цілком може поводити себе, як Кім Чен Ин. І за умов браку ресурсів просто відбирати їх, не рахуючись не тільки з думкою олігархів (він нею ніколи особливо не переймався) – але і з можливістю втечі капіталу на Захід. А навіть якщо Путін і захоче зберегти наявний в Росії "суспільний договір" - то його наступник, яким би він не був, за умови збереження "антиелітних" санкцій цілком може скотитись до диктатури.

Ні, є звичайно і сценарій, за якого Росія поверне Крим, і вийде з-під санкцій цілковито, віддавши у Міжнародний кримінальний суд "героїв Донбасу" з середовища як найманців, так і армійських офіцерів – але такий варіант видається малоймовірним.

Вибір сценарію розвитку Росії зараз лежить на плечах всіх, хто потрапив у вчорашній список – який, скоріше за все, у найближчі місяці буде доповнюватись. У Конгресі та Держдепі США вважають. Що колективна воля всіх, хто потрапив у списки, може протистояти волі одного Путіна. Можливо, так воно і є .

Але навіть якщо ні – удар по елітах повинен спрацювати в той момент, коли Пуіна, врешті-решт, не стане. Тоді вчорашній список і всі до нього доповнення стануть хорошим стимулом для російської еліти подумати над тим, яким має бути наступний президент. І чи варто саджати на трон людину, манія імперської величі у якої може стати проблемою для всієї еліти. І якщо навіть в такому випадку буде обрано чергового "возрождатєля" - то з Росії таки вийде Північна Корея. Туди їй і дорога.