Кремлівська "отвєтка": Чому Москва демонстративно відкинула можливість компромісів з Зеленським

Промова Зеленського на мюнхенській безпековій конференції, хай місцями плутана, химерна і не надто обдумана, судячи з усього, мала подати два сигнали. Перший із них призначався українцям, і, як писало Depo.ua, зводився до того, що "тотальної зради" - себто прямих переговорів з сепаратистами чи проведення виборів на Донбасі без контролю над російським кордоном не трапиться.

Натомість другий сигнал призначався Кремлю, і полягав у тому, що сьогоднішній Київ готовий до компромісних рішень. На кшталт "спільного патрулювання кордону" з представниками самопроголошених республік. З керівництвом яких адміністрація Зеленського говорити, звичайно, не буде, але з бойовиками яких службовці ЗСУ та прикордонної служби повинні разом стерегти кордон. Від росіян.

Іще однією ініціативою, спрямованою, вочевидь, на виконання домовленостей, досягнутих у Парижі, мало стати "посекторне" відведення бійців і техніки — вочевидь, заплановане на всій лінії розмежування.

В Москві пропозиції Зеленського почули. І навіть відповіли. Зокрема, заступник голови МЗС Росії Олександр Грушко заявив, що ключовою умовою для проведення нового саміту у нормандському форматі є "зрушення щодо комплексу домовленостей – як на треку безпеки, так і на політичному треку". Відповідно, "відсутність будь-якої готовності Києва до нормального діалогу з Донецьком і Луганськом" з точки зору Москви унеможливлює подальші пошуки компромісу. Більше того, "компромісну" пропозицію Зеленського стосовно спільного патрулювання кордону також розкритикували, оскільки узгоджувати її, на думку прес-секретаря російського президента Дмітрія Пєскова, слід з "Л-ДНР", а не з Росією.

Фокус, за якого рішення стосовно Донбасу приймаються в Москві, а домовлятися щодо них Київ повинен з картонними паяцами із сепаратистських республік — які, в разі чого, "нестимуть відповідальність" за будь-які порушення цих рішень, Кремль намагався провернути від самого початку інтервенції на Донбасі. І ні Порошенко, ні навіть Зеленський згоди на нього не дадуть — хоча б з міркувань політичного самозбереження.

Не те, щоб подібна відповідь Москви стала сюрпризом для команди Зеленського. Особливо якщо зважити на заяву Пристайка, яка прозвучала ще до виступу українського президента — стосовно того, що зустріч Зеленського, Путіна, Меркель та Макрона в квітні може й не відбутися.

Тому здається, що говорячи про можливості якихось компромісів стосовно Донбасу, Зеленський намагався продемонструвати учасникам Мюнхенської конференції — як європейським, так і американським — той факт, що Київ все ж намагається "налагодити діалог".

Натомість відповідь російської сторони абсолютно логічно вписується в нинішню стратегію Кремля. Яка полягає в спробі переконати Європу у двох речах. Перша із них — це агітка про "недієвість антиросійських санкцій". Агітка настільки розповсюджена, що її періодично повторює навіть президент Франції.

А друга теза російської дипломатії та пропаганди — це необхідність відокремити діалог стосовно припинення російсько-українського конфлікту від загального контексту економічних стосунків між Росією та ЄС. Найбільш повно ця теза, напевно, викладена в інтерв'ю Сергія Лаврова італійській газеті La Stampa. У російському зовнішньополітичному відомстві вважають це інтерв'ю настільки важливим, що навіть розмістили його повний переклад на своєму сайті.

І зважаючи на той факт, що Британія вийшла з ЄС, а Німеччина входить в період політичної нестабільності, ідея відокремити питання вкраденого Криму від прибутків італійських (французьких, угорських, чи яких завгодно ще) компаній має ненульові шанси на реалізацію. Про що, мабуть, не варто забувати Банковій.