Санкції і "Північний потік-2": Як США та Німеччина можуть посваритися

Анонсоване позавчора у Києві міністром енергетики США Ріком Перрі ухвалення законопроекту про санкції проти компаній-учасниць проекту "Північний потік-2" у "не дуже віддаленому майбутньому" не залишилось без уваги. Вчора увечері прес-секретар німецького мінекономіки заявила, що в міністерстві "взяли до уваги" загрозу запровадженння санкцій щодо проекту газопроводу "Північний потік-2". І додала, що Берлін відкидає санкції, які мають екстериторіальний ефект. Природно, що жодних уточнень щодо того, як саме Берлін може "відкинути" санкції, суть і подробиці стосовно яких наразі залишаються таємницею, не прозвучало.

Хоча обґрунтовані припущення щодо природи майбутніх санкцій вже, звичайно, існують. Мова може йти про два основних напрямки санкційного тиску — або ж про їх поєднання. Першим — і достатньо "класичним" способом вплинути на будівництво "Півнчіного потоку-2" може стати заборона на ведення бізнесу в США для тих компаній, які беруть участь або фінансують проект російського газогону. Для європейських бізнесменів, які тверезо оцінюють протекціоністський потенціал керівників своїх країн, це є досить серйозною підставою для того, щоб припинити будь-яке співробітництво з Росією. Іншою, достатньо схожою — але більш селективною і точною стратегією є сенатський законопроект про санкції проти компаній, які беруть участь в прокладці глибоководних трубопроводів для російських енергетичних проектів. Простіше кажучи, проти всіх, хто може прокладати глибоководні газопроводи — і погодиться надати подібну послугу "Газпрому". При тому під санкції в разі прийняття цього законопроекту потраплять не тільки фізичні та юридичні особи, які продають або орендують кораблі для прокладки газогонів, але й ті компанії, що надають для цих кораблів фінансову і технічну підтримку, а також страхують їх.

В разі прийняття будь-якого виду таких санкцій будівництво "Північного потоку — 2" затягнеться на роки, а вартість такого будівництва — помітно зросте. При тому протести, "несхвалення", чи навіть "рішуче неприйняття" з боку німецького уряду на дію санкцій вплине вкрай слабко. Бо Німеччина — не Росія. І компенсувати комерційним компаніям ймовірні втрати від американських санкцій з державного бюджету Ангела Меркель, без сумніву, не наважиться.

І зараз доля скандального російського газогону — а разом з нею і доля української газотранспортної системи — залежить не від думки німецького відомства про американські санкції, чи від заяв путінського прес-секретаря Пєскова, який невтомно розповідає світу, що обіцяні Вашингтоном санкції — це просто “зразок нечесної конкуренції”. І навіть не від Ангели Меркель, яка впевнена, що "Північений потік — 2" вже не зупинить ніщо. Все залежить від швидкості роботи американської законодавчої і виконавчої влади, дії якої все ще можуть помножити на нуль зусилля Кремля.

В той час як бездіяльність призведе не тільки до того, що українська ГТС перетвориться на металобрухт впродовж найближчого десятиліття. Врешті кого у Вашингтоні вона аж так сильно цікавить, та наша ГТС? Гіршим — і більш далекосяжним наслідком стане те, що химерний російсько-німецько-австрійський газовий конгломерат залишиться доконаним геополітичним фактом на багато-багато років наперед.