Кораблі для торгу: Нащо Зеленському пропонують обміняти Крим на два катери й буксир

Заява члена Ради Федерації Сергія Цекова про те, що Україні для повернення захоплених Росією у Керченській протоці бойових кораблів слід публічно визнати незаконним прохід цих кораблів біля анексованого Росією Криму, на перший погляд, видається абсурдною. Вона схожа на побажання якогось грабіжника-мораліста, який, забравши гаманця у перехожого на темній вулиці, вимагає, щоб той повинився у тому, що ходив по "чужій" вулиці – і тоді йому повернуть гаманець. Можливо.

Втім, і "геополітична пастка", присутня в цій заяві, теж є доволі очевидною. Бо якщо Україна визнає, що прохід кораблів був незаконним – то це означатиме де-факто визнання Криму російським. Оскільки ніяк інакше визнати "незаконним" прохід українських кораблів через 12-мильну зону українських територіальних вод біля Криму просто неможливо.

Заява Цекова, вочевидь, стала відповіддю на попередню ноту глави українського МЗС Вадима Пристайка, в якій містилася вимога вказати, де і коли представники України можуть забрати кораблі, затримані минулого року під час інциденту в Керченській протоці.

Очевидно, що чинна українська влада на пропозицію Цекова не погодиться – оскільки ідея публічно відмовитись від Криму в обмін на два катери і старенький буксир навряд чи прийде в голову навіть стратегам із "зе-команди". Навіть якщо при цьому буде можливість назвати "провокацією" дії команди Порошенка.

Більше того, якщо взяти до уваги той факт, що на дипломатичну ноту українського міністра закордонних справ відповів "неофіційний" Церков, посада не належить до путінської виконавчої вертикалі, можна було б припустити, що заява – не більш ніж самопіар російського депутата.

Але є в цій історії один характерний момент. Цеков, розповідаючи, як Україна може повернути собі кораблі, додає, що керівництво Росії може "з доброї волі" повернути Україні затримані суду "без публічного визнання офіційним Києвом провокації".

Простіше кажучи, кораблі за якихось гіпотетичних умов, які призведуть до появи "доброї волі" в російського керівництва, таки можуть бути просто повернуті.

І знаючи традицію російського керівництва не домовлятися окремо по кожній з наявних проблем у стосунках із сусідами, а об’єднувати ці проблеми у великі й хаотичні набори, можна не сумніватися, що три українські кораблі неодмінно невдовзі спливуть в достатньо несподіваному для себе місці.

Чи то в переговорах про транзит газу, чи то в домовленостях про розведення сил на фронтах Донбасу.

Натомість українцям залишається надіятись, що чинна владна команда не захоче будувати якусь свою "історію успіху" з використанням трьох злощасних плавзасобів. А якщо й захоче – то не за допомогою поступок на переговорах по ключових для України питаннях, а за допомогою нового позову в Міжнародний морський трибунал.