Конфлікт Польщі із Заходом: Чи обере Дуда популізм та Путіна замість ЄС

Останні дві доби виявились для офіційної Варшави не надто радісними. Вчора депутати Європарламенту схвалили резолюцію, в якій підтримали рішення Єврокомісії розпочати санкційну процедуру проти Польщі. Через порушення верховенства права, та інші принади польської судової реформи. Рішення, звичайно, має рекомендаційний характер, і ніби нікого ні до чого не примушує.

Але той факт, що за нього проголосувало 422 депутати проти 147 (підтримала поляків тільки фракція "Європейські консерватори та реформісти", до якої належать польська "ПіС") свідчить про те, що зовнішня політика Польщі дратує фактично всі політичні еліти ЄС.

І результати цього голосування, скоріше за все, вплинуть на рішення Європейської комісії, яка вирішуватиме питання по позбавлення Польщі голосу в Раді ЄС. Якщо Варшава, звичайно, до 20 березня не одумається, і не відмовиться від сумнівних моментів у судовій реформі, через які, власне, і розгорівся конфлікт. Втім, риторика нового польського уряду, який, формально, мав зайнятись налагодженням помітно зіпсованих стосунків з ЄС, готовності до примирення чомусь не демонструє.

Втім, радикальна сварка Варшави з ЄС назрівала достатньо давно. Якби не трапилось судової реформ — посварились би через біженців. Чи через свободу преси. Привід завше можна знайти, коли країна намагається імітувати збереження демократії, а сама дедалі швидше рухається в бік опереткового авторитаризму.

Помітно менш сподіваним стало радикальне рішення Вашингтону. Де за чутками — але з добре поінформованих джерел — адміністрація Дональда Трампа заблокувала будь-які контакти з Польщею до вирішення суперечки з Ізраїлем стосовно злощасного закону про Інститут національної пам'яті. І, хоча жодних публічних заяв Білого дому з цього приводу і не було, той факт, що польський президент Анджей Дуда в Кореї так і не зустрівся з віце-президентом США Майком Пенсом натякає на те, що ці чутки зовсім небезпідставні.

Таким чином, правлячі функціонери "Права і справедливості" загнали себе у вельми слизьке становище. Апломб, з яким розпочався похід за "святу польську історію", практично виключає можливість "заднього ходу" в питаннях стимуляції почуттів національно стурбованих громадян. Натомість без відмови від деяких тез новоприйнятого закону залагодити суперечку з Ізраїлем стосовно історичних питань Варшаві не вдасться.

Таким чином, для Польщі настав момент істини. Якщо весь "великий похід за польською історією", уся месіанська маячня, якою годує своїх виборців "Право і српаведливість" справді так потрібні полякам, як може здатися з дій їхнього уряду — то на країну чекають великі зміни.

Полякам доведеться зректися добробуту, збудованого на європейські гроші і, почасти, роботою українців. Бо коли закінчаться дотації ЄС — то й українцям доведеться шукати нові місця для заробітку.

Полякам доведеться так чи інакше шукати інших гарантів безпеки своєї країни — і, в сучасному фактично двополярному світі, вибір вкрай невеликий. Якщо не Вашингтон — то Москва, інших варіантів немає.

Якщо ж Польща не готова відмовитись від затишного, заможного й розміреного існування, яке країна вела дотепер, то відмовлятися доведеться від далеко меншого. Всього лише від правого популізму, який досить міцно вкоренився у Польщі, але все-таки не є такою вже невід'ємною частиною політичної культури цієї країни. Вибір, на перший погляд, очевидний — принаймні, для сторонніх спостерігачів. Але що виберуть поляки — покаже найближчий рік, після якого в країні будуть наступні парламентські вибори.