Кінець однополярного світу: Як Трамп запропонував Україні створити ядерну бомбу

Впродовж останньої доби як президент США особисто, так і представники його адміністрації випустили у світ цілу низку геополітичних заяв небаченого масштабу і жорсткості.

Сам Трамп пообіцяв, що "коли Іран зробить деякі речі, ми вдаримо його так, як ніколи раніше". Стосовно того, які саме "речі" не повинен робити Іран чи хоча б коли "раніше" чинний президент США по ньому "вдаряв", Трамп не уточнив. Втім, войовничі, хай і зазвичай пустопорожні погрози на адресу Тегерана супроводжують увесь період перебування Трампа при владі.

Натомість із радикально новою погрозою виступив держсекретар Майк Помпео. Який повідомив, що президент Сполучених Штатів готовий до застосування військової сили проти Туреччини "у разі необхідності". Запитання журналістів стосовно того, які саме обставини можна вважати такою "необхідністю", Помпео також скромно обминув. Мотивуючи це тим, що не хоче впливати на "президентське рішення взяти на себе грандіозне зобов'язання використовувати американську військову міць".

На фоні цих грандіозних заяв, які склали б честь войовничим диктаторам ХХ століття, якось дивно виглядала інформація інсайдерів про те, що військове відомство США зараз активно розробляє план — ні, не бомбардування Іраку чи турецьких військ, які намотують на гусениці танків союзників США у Сирії. В Пентагоні готуються до швидкого виведення всіх американських підрозділів з Афганістану.

При тому директиви про виведення сил поки що ніби не надходило, але посадовці військового відомства чітко розуміють природу поведінки чинного президента США, тому спрощують собі життя, передбачаючи найбільш можливі рішення Білого дому.

В розмовах із журналістами один з військових чиновників назвав таку підготовку "розсудливим плануванням", а інший заявив, що рішення Трампа вивести сили із Сирії було "генеральною репетицією" того, що може статися в Афганістані.

Чиновники, звичайно, мають рацію. Оскільки наближаються вибори перед якими чинний президент спробує виконати бодай частину обіцянок, даних перед попередніми. Тому виведення військ з Афганістану є набагато більш ймовірним, ніж початок війни з Іраном чи, тим паче, з Туреччиною. Тому, попри заяви вищого керівництва про можливі наступальні операції, військові готуються до швидкого й енергійного відступу.

"Світовий поліцейський" під керівництвом Трампа перетворився якщо й не на "світового маніяка", то, принаймні, на безвідповідального і боягузливого типа, який, бризкаючи слиною, погрожує всім довкола — але не здатен стримати нікого і ні від чого.

І всі у світі бачать, що, наприклад, Кім Чен Ин, який, попри погрози Трампа, зробив і ядерну бомбу, і ракетні засоби для її доставки, почувається в повній безпеці. Як у відносній безпеці почувається й Іран — попри чисельні атаки на союзника США Саудівську Аравію, капості у Ємені та активний збройний захист своїх інтересів у Сирії. А, наприклад, курди, які надіялися на підтримку США, змушені втікати з власних домівок  або гинути під гусеницями турецьких танків. Подібна ситуація недвозначно натякає на те, яка стратегія є виграшною, а яка — програшною.

Демагогія Трампа з колосальною швидкістю руйнує міжнародно-політичну роль США як центру однополярного світу. Бо якби він просто оголосив про "епоху ізоляціонізму", то після того, як він покине президентську посаду, можна було б припустити, що "епоха закінчилася", і все повернеться до звичного порядку речей. За якого США підтримують союзників — і можуть нанести удар по небезпечних для них — і всіх довкола — ворогах. Натомість агресивна риторика без силового супроводу вселяє у голови опонентів США нездорову й небезпечну ідею про те, що Вашингтон вже й не здатен виконати свої погрози. І наступнику Трампа для зміни ситуації доведеться-таки санкціонувати використання сили, щоб змінити це уявлення. Якщо, звичайно, вистачить рішучості.

А поки що не тільки іранські мулли, але й президент Туреччини Ердоган тиждень тому заговорив про те, що ядерна бомба — це найкраща гарантія миру і спокою в державі. Пікантності його заяві додає той факт, що США, які не виключають війни з Туреччиною, зберігають там свою тактичну ядерну зброю. Дуже зручно — навіть розробляти нічого не треба.

Із Ердоганом цілком згоден і спадковий принц Саудівської Аравії Мухамед бін Салман. На його думку, взагалі-то ядерна бомба королівству ніби й не потрібна, але якщо подібна зброя з'явиться в Ірану — а судячи з істеричних заяв Трампа, справа рухається саме в той бік — то Саудівська Аравія зробить все можливе, щоб надолужити відставання у цій сфері в найкоротші терміни.

В подібній ситуації, коли загальне ядерне озброєння видається вже не нічним кошмаром, а цілком вірогідною новою геополітичною реальністю, ідеї про повернення ядерної зброї в якості гарантії збереження національного суверенітету України теж припиняють здаватися аж надто фантастичними.