Вбивство Сулеймані: Як конфлікт США та Ірану вплине на Україну

Очільник спецпідрозділу "Аль-Кудс" Корпусу вартових ісламської революції генерал Касем Сулеймані був прецікавою особою. Для більшості читачів, навіть знайомих з міжнародною політикою, ім'я цього посадовця, що знайшов свою смерть в Багдадському аеропорту під ударами ракет з американських безпілотників, не надто знайоме. Хоча свій слід в кривавій історії близькосхідних конфліктів, і то багатьох, він залишив.

Почавши свою кар’єру як простий лейтенант Корпусу вартових, він завдяки сміливості і природженим талантам командира швидко вибрався нагору – іще в ірано-іракську війну. А потім Сулеймані взявся будувати на Близькому Сході "іранський мір" – фактично за тими самими правилами, що й Путін з "русскій".

Опираючись при тому не стільки на мовний чи етнічний фактор, як на приналежність до шиїтських течій ісламу. Общини шиїтів у Сирії та Іраку стали опорними пунктами для розвідувальних та силових операцій під керівництвом Сулеймані. Люди якого – зазвичай без форми та знаків розрізнення Корпусу вартових діяли на території чужих країн під видом "місцевих ополченців".

Для розуміння масштабу фігури – саме Сулеймані в 2011 році "продавив" рішення про те, що іранські "іхтамнєти" будуть захищати уряд Башара Асада. І особисто Сулеймані в 2015 році переконав Володимира Путіна розширити військову присутність Росії у Сирії.

Також цей посадовець забезпечив і масштабну участь шиїтських "ополченців" у внутрішніх справах сусіднього Іраку. Хоча, слід віддати йому належне – він був і однією з ключових постатей у справі знищення "Ісламської держави". Нерідко американські війська і загони Сулеймані, якого тепер Трамп посмертно присвоїв титул "терориста номер один", билися з ісламістами практично в єдиному строю.

Популярність Сулеймані в Ірані досягла такого рівня, що в 2017 році з'явився потужний суспільний рух, який пропагував ідею його висунення на посаду президента. Хоча подібна ідея, здається, не викликала особливого ентузіазму ані в релігійних лідерів Ірану, яким не надто хотілося підсилювати і без того надміру впливовий Корпус вартових ісламської революції, ані в ліберальнішої частини населення, яка побоювалася радикального "закручування гайок" таким лідером.

Але, як би там не було, зростання впливу Сулеймані не політику в регіоні не могло не дратувати американців. І напад на посольство США в Багдаді, який, на думку спецслужб США, був організований іранським генералом та його підлеглими, став останньою краплею.

Негайно після знищення Сулеймані в бік Вашингтону посипались погрози з боку Ірану та фінансованих й підтримуваних Іраном організацій – на кшталт тієї ж "Хезболла". Путін на пару з Макроном "висловили глибоку стурбованість", а Лавров в розмові з Помпео щось навіть "засудив". Але особливо гострої реакції світової громадськості на ці події все-таки не трапилось. Із цілком очевидної причини.

Оскільки політичні вигоди від загибелі Сулеймані отримають практично всі – окрім, звичайно, Ірану. Для Росії смерть "сірого кардинала" близькосхідної політики означатиме скорочення іранського впливу в Сирії – чому в Кремлі однозначно порадіють. В Ізраїлі теж зітхнуть з полегшенням. Оскільки Сулеймані був багатолітнім союзником, "діловим партнером", а за деякими даними – і спонсором ліванського руху "Хезболла".

І навіть всередині Ірану все не так однозначно з "горем через загибель національного героя". Оскільки надмірна популярність Сулеймані дратувала як духовне керівництво країни, так і економічний блок іранського уряду. В якого, через активну геополітичну діяльність генерала, виникали закономірні проблеми – як з фінансуванням цієї діяльності, так і з вибудовуванням економічних стосунків з потенційними партнерами, яким не подобалась концепція "іранського міра", який так активно творив Сулеймані.

Тому одразу після смерті іранського генерала загострення на Близькому Сході буде неминучим. Оскільки як Іран, так і чисельні "гібридні сателіти" захочуть продемонструвати США своє обурення і готовність помститися за смерть Сулеймані. Але це загострення навряд чи хтось планує переводити в площину повномасштабної війни.

А що стосується ціни на нафту, то, дещо підрісши після знищення іранського генерала, вона навряд чи продовжить якесь масштабне збільшення навіть в короткотерміновому плані. Хоча б тому, що наразі є чимало охочих збільшити видобуток. І стримували експортерів від такого кроку тільки побоювання стосовно можливого падіння цін. Тому можливі перебої з поставками нафти з цієї частини близькосхідного регіону будуть компенсовані як, приміром, монархіями Перської затоки, так і рештою глобальних гравців. Тому це не відіб'ється на вартості палива в Україні.

Більше того, загибель Сулеймані, яка з великою ймовірністю призведе до зменшення впливу Корпусу вартових ісламської революції всередині Ірану, цілком може в довготерміновому плані призвести до підсилення умовної партії "господарників" у Тегерані. Що, насправді, тільки загострить конкуренцію на нафтовому ринку.

Втім, є у всій цій ситуації і одна реальні небезпека. І полягає вона в тому, що ймовірна ескалація конфлікту, який першопочатково ніхто не хоче доводити до повномасштабної війни, може банально вийти з-під контролю. Якимось ополченцям вдасться надто вже ефективно – чи ефектно – атакувати американську базу. Чи під час нічного авіаудару американських ВПС постраждають не комбатанти, а, приміром, якась культова споруда. І локальне загострення таки може перерости в повномасштабну війну, в ході якої Вашингтон та Тегеран з'ясовуватимуть стосунки на території третіх країн. Слід зазначити, що відправка додаткових військ США у регіон, а також нові нічні авіаудари можуть посприяти такому небажаному, але цілком ймовірному сценарію.