Кінець домінування Кремля: Чому Софію у Вашингтоні боронили активніше, ніж в Москві

Сьогодні в стародавньому соборі Святої Софії у Стамбулі вперше за 86 років пройшов традиційний п'ятничний намаз. Ікони та мозаїки перед ним завісили занавісочками, які виглядають недоречними як у закритому, так і в відкритому (коли туди приходять туристи) вигляді, явно псуючи архітектурний і живописний ансамбль собору, чи то пак, мечеті.

Перед загальною молитвою чинний президент Туреччини Реджеп Ердоган, автор і натхненник повернення будівлі статусу мечеті, зачитав уривок з Корану, а багатотисячний натовп на площі Султанахмет (всередину мечеті, через коронавірусні обмеження, потрапило лиш 500 осіб) енергійно привітав свого керівника. Повторне перетворення Святої Софії на мечеть через півтисячі років після першої аналогічної події таки відбулося.

Що це дало турецькому президентові? З точки зору міжнародної політики, не так-то й багато. Оскільки не тільки лідери християнських конфесій та частини християнських країн "висловили стурбованість". Несхвально про дії Ердогана відгукнулися і всі "конкурентні" мусульманські центри. В першу чергу – Саудівська Аравія, ОАЕ та всі їхні союзники. Які, схоже,  розцінюють використання релігійних почуттів мусульман в геополітиці як своєрідну гру з нульовою сумою. І там, де в Анкари може прибути, у Мекки з Медіною може зменшитися.

Тому результат від зміни статусу Софії вийшов скоріше внутрішньополітичним. В домовину ідей Ататюрка, який, до речі, і зробив з Софі музей, забито черговий гвіздок, а "добрий падишах" – пардон, законнообраний президент Туреччини продемонстрував народу свою рішучість відстоювати інтереси релігійних спільнот.

В цій історії цікавим є один факт. Росія, яка традиційно намагалася грати роль "захисника світового православ'я" з моменту появи своєї імперії, цього разу скромно промовчала. Були заяви РПЦ та патріарха Кирила, які назвали передачу "ляпасом православ'ю" – але з Кремля не пролунало ні звуку. Ну, окрім коментарів Пєскова про те, що це "внутрішня справа Туреччини".

З одного боку, все як би й зрозуміло. Після того, як патріарх Константинопольський надав томос про автокефалію Православній церкві України, захищати Софію Кремлю ніби як не з руки. Та й стосунки у Москви з Анкарою зараз такі, що конструктивної розмови між ними, скоріше за все, не вийшло б.

Але, з іншого боку, собор і не належав Константинопольському патріарху, він був музеєм. І мав немале символічне значення для всіх православних світу. Тому Росія, яка відмовилась на офіційному рівні щось сказати з цього приводу, фактично відмовилась від імперського міфу про "захист православ'я".

Натомість тематика святої Софії стала частиною передвиборних перегонів у США. Сам Дональд Трамп, вочевидь, не бажаючи псувати зайвий раз стосунки з Ердоганом, на цю тему скромно мовчав, раптом забувши всі свої в'їдливі коментарі стосовно мусульман. А от Джо Байден від початку голосно й рішуче підтримав Константинопольський патріархат. Все-таки у США більш ніж півмільйона православних, і їхні голоси йому зайвими не будуть. Зрозумівши цей простий факт, з табору республіканців на захист Софії висловився й Пенс.

Звичайно, їхні заяви були запізнілими й символічними, тому вплинути на позхицію Ердогана не могли. Але складається враження , що надалі, у випадку неприємностей з православними святинями в Туреччині – і не тільки в Туреччині – потерпілим слід звертатися не до Кремля, як то було дотепер, а радше до Держдепу.