Кінець династії Меркель: Чим загрожує Україні політична нестабільність в Німеччині

Операція "спадкоємиця Меркель" зазнала прикрої невдачі. Сьогоднішня очільниця партії Християнсько-демократичний союз Аннегрет Крамп-Карренбауер йде зі своєї посади, а також стверджує, що не висуватиме свою кандидатуру на посаду канцлера.

Політик, яку "благословила" на похід за владою Ангела Меркель ще в кінці 2018-го року, зійшла з дистанції, так до пуття на неї і не вийшовши.

Формальною причиною, звичайно, стала негарна історія з місцевими виборами в Тюрінгії. На яких партія влади прийшла до влади з сумнівним третім місцем, власне, було половиною проблеми. Друга половина полягала в тому, що потім прем'єр-міністра регіону призначили за підтримки "Альтернативи для Німеччини", яка прийшла до фінішу другою – і блокуватися з якою, за негласними правилами решті німецьких партій, не прийнято. В результаті свіжообраний премєр пішов з посади, пропрацювавши один день, слідом за ним заяви на стіл поклали кілька посадовців федерального уряду. А вся історія залишила пляму і на репутації Крамп-Карренбауер.

Можливо, невдача на одних місцевих виборах в одній далеко не найбільшій федеральній землі для когось іншого – хоч би й для самої Меркель – політичною катастрофою не стала б. Але по чинній очільниці ХДС вона вдарила особливо сильно тому, що й без неї Крамп-Карренбауер в партії цінували не надто високо.

Власне, саме її потрапляння на вищу посаду було результатом втручання Меркель, яка в 2018 році, коли за право керувати ХДС змагалися "гомосексуаліст-католик" Єнс Шпан, ветеран політичних баталій Фрідріх Мерц та власне Крамп-Карренбауер, підштовхнула останню на політичний Олімп. Не в останню чергу тому, що два інших кандидати хоча й користувалися більшою популярністю, але були жорсткими противниками політики мультикультуралізму та максимальної толернатності до мігрантів, яку все життя підтримувала Меркель. Та й, за чутками, взагалі вважали, що "бабусі час на пенсію".

За таких умов Крамп-Карренбауер не мала права на помилку. Але вона її припустилася.

Тепер ХДС опинилася, фактично, знову в 2018 році – на партію чекають довгі й непрості пошуки нового лідера. Якому потім доведеться вести партію на загальнонаціональні вибори за умови падіння рейтингів, краху суперників-собзників з СДПН та появи нових агресивних конкурентів самого різноманітного спектру – від пропутінських ультраправих з "Альтернативи для Німеччини" і до динамічних екологістів з партії "Союз 90/Зелені", лідера яких Роберта Хабека називають "німецьким Кеннеді".

Втім, політична боротьба в Німеччині – це проблема, в першу чергу, громадян цієї держави. А що стосується решти Європи, то період очевидної політичної нестабільності, в який увійшла Німеччина, означає кілька не надто приємних речей.

Перша – і, напевно, ключова – полягає в тому, що після успішного виходу Великої Британії з ЄС та входження Берліну в зону тимчасової зовнішньополітичної недієздатності загальноєвропейська політична лінія буде формуватися в Парижі. Де дуже енергійно налаштовані на протистояння східноєвропейському націоналізму та популізму. Що, напевно, добре. І не менш рішуче збираються налагоджувати діалог з Росією. Що тішить куди як менше.

Інший важливий момент полягає в тому, що оті самі східноєвропейські держави зі схильністю до "керованої демократії" та відвертого популізму, відчуваючи жорсткий тиск з боку Парижу, почнуть шукати підтримку за океаном. Що, зважаючи на особливості сучасного зовнішньополітичного курсу США, вважати доброю новиною, напевно, теж не вдасться.