Запуск "Турецького потоку": Чому Путін з Ердоганом "забули" про кримських татар і війну в Лівії

Москва та Анкара імітують економічну співпрацю і братерські стосунки на тлі суперечностей по більшості геополітичних питань і цілком можливого початку прямого військового конфлікту між турецькими військами і російськими найманцями

Запуск "Турецького потоку": Чому Путін з…

Вчорашній помпезний запуск і без того вже запущеного "Турецього потоку" мав стати геополітичним тріумфом Путіна. Ще б пак – чотири керівники держав, а крім Путіна і його турецького колеги Ердогана, на події були присутні ще й прем'єр Болгарії Бойко Борисов і президент Сербії Олександр Вучич, мали в урочистій обстановці дати старт амбіційному геополітичному проекту російської ресурсної експансії у південну Європу та західну Азію.

Десь до певної міри цей тріумф і було реалізовано. Хай і в трохи карикатурному вигляді. Російські посадовці розповіли, скільки тисяч труб було вкладено і на якій глибині. Турецькі посадовці зі східною красномовністю заявили, що "Турецький потік" є "історичним написом, залишеним в глибині Чорного моря", а реалізації його допомогло лише "натхнення двох президентів", завдяки якому Туреччина отримала статус "першоотримувача газу".

Після чого керівники чотирьох держав дружно схопились за червоний газовий вентиль, прикріплений до шматка труби, що лежала просто на столі в конференцзалі і явно вела з нізвідки в нікуди, і дружно його повернули, демонструючи злагоджену командну роботу. На тому ключова подія і була завершена.

Втім, у всій цій історії, напевно, не так вже й важливо, про що говорили президенти Росії та Туреччини. Або говорили, але ні з ким не поділилися. Оскільки Путін прилетів до Ердогана на день раніше (що з президентом Росії трапляється вкрай рідко), а від будь-якого спілкування з пресою керівники Росії та Туреччини категорично відмовилися. Тут зрозуміти їх не складно. Оскільки практично будь-яке питання, яке могли б поставити їм журналісти, стало б для Путіна й Ердогана прикрою пасткою. І взагалі могло б зіпсувати урочистий настрій.

Першим і очевидним для всіх західних ЗМІ було б питання про те, як збирається поводитись Туреччина в разі, якщо США таки почнуть військову операцію проти Ірану. Адже статут НАТО зобов’язує Анкару підтримати Вашингтон. Та й без будь-якого статуту Ердогана важко назвати фанатом Тегерану. Але говорити про підтримку операції США проти Ірану в присутності російського колеги турецькому президентові було би якось незручно.

Другим і не менш прикрим стало би питання про стан справ у Сирії. Куди давно вже прибули сотні російських найманців, що підтримують наступ інсургента Халіфи Хафтара проти законного уряду, і куди тиждень як почали прибувати турецькі бійці. Які, за офіційною легендою, зовсім не будуть воювати, а тільки тренуватимуть війська законного уряду. Очевидно, що зіткнення російських "іхтамнєтов" із турецькими "тренерами" є питанням рахованих тижнів, якщо не днів.

Третім питанням могла би стати ситуація довкола сирійського Ідлібу, куди ведуть наступ сили Башара Асада за підтримки російської авіації і де гинуть дружні до Туреччини мусульмани. Частина яких робить все можливе, аби правдами і неправдами добратися до Туреччини у якості біженців. Що навряд чи сильно спрощує життя Анкарі.

А якщо, чисто гіпотетично, припустити, що на подібній прес-конференції були би присутніми українські ЗМІ, то вони б поставили ще одне, не менш прикре питання стосовно того, що напередодні зустрічі Путіна з Ердоганом шеф турецького МЗС Мевлют Чавушоглу обіцяв своєму українському колезі Вадиму Пристайку, що турецька сторона під час сьогоднішнього візиту президента Росії обов’язково обговорюватиме проблему деокупації Криму і звільнення всіх незаконно утримуваних українців на Росії і на окупованих територіях. В першу чергу, вочевидь, йшлося про кримських татар, які отримали на Росії абсолютно нелюдські терміни ув’язнення за участь в цілком вигаданих "екстремістських та ісламістських організаціях". Це питання Ердоган з Путіним обговорювали 16 грудня. Не виключено, що воно й справді піднімалося вчора.

Але. судячи з ретельного мовчання турецької сторони, Москва, випустивши два роки тому Чийгоза та Умерова, явно не поспішає звільняти ще близько сотні кримськотатарських бранців.

А загалом, складається враження, що бурхливо імітуючи співпрацю у сфері газового транзиту, який, до слова, теж не надто вигідний – у зв’язку з теплою погодою "Турецький потік" завантажений менш, ніж наполовину – Москва та Анкара рухаються в бік неминучого конфлікту. Оскільки їхні інтереси у всіх сферах: Сирії, Лівії, американо-іранського конфлікту, звільнення кримських татар є діаметрально протилежними. І скільки б Путін з Ердоганом не крутили один вентиль – конфронтації їм не уникнути.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"