Хід "кровосісями": Чи призначать Миколу Азарова і Віталія Захарченка очільниками "ДНР" та "ЛНР"

Ідея призначення Азарова та Захарченка на керівні посади в сепаратистських "республіках" не має жодного практичного сенсу. За нею можуть стояти три речі: фейк анонімного телеграм-каналу, бажання Кремля заховати справжні наміри за демонстративним маневром, або маленький подарунок Путіну від його підлеглих

Хід "кровосісями": Чи призначать Миколу…

Повідомлення про те, що колишні посадовці з уряду Віктора Януковича можуть очолити маріонеткові сепаратистські "республіки" на Донбасі, викликало абсолютно сподівану хвилю розмов, суперечок, і витраченого намарно часу серед користувачів українських соцмереж. Навіть попри той факт, що наразі його достовірність є сумнівною.

Втім, якщо навіть припустити, що якісь плани стосовно подальшого майбутнього Азарова та Захарченка у Кремлі справді існують, ситуація викликає чимало запитань, починаючи від того, що організаторсько-менеджерські здібності що Азарова, що Захарченка є настільки сумнівними, що не помітити цього не можуть навіть у Москві. І закінчуючи тим, що обидві ці кандидатури є категорично неприйнятними для офіційного Києва і не те щоби сильно бажаними для сьогоднішнього Донецька та Луганська.

Стосовно Києва ситуація очевидна. Демонстративна спроба повернути на політичну карту двох найбільш одіозних екземплярів, які виділялись неадекватністю навіть на тлі "команди" – чи, радше, "бригади" Януковича – це, ймовірно, один з небагатьох способів не тільки довести до повного шалу національно свідому частину українського суспільства, але й налаштувати проти продовження мирних переговорів навіть помітну частину електорату Зеленського.

Стосовно "Л-ДНР",  ні для кого не секрет, що постать Януковича та його приспішників після втечі до Москви на роль політичного кумира також претендувати не може.

Не сказати, щоб в Кремлі колись сильно дослухалися до думки Києва, чи, тим паче, до політичних мрій та експектацій населення маріонеткових "республік". Але бодай якийсь розрахунок за вибором двох настільки специфічних кандидатур, все-таки, повинен бути.

Насправді, версії є дві – раціональна і не дуже. Що, втім, ніяк не впливає на вірогідність однієї та іншої. Раціональна версія полягає в тому, що чутки про Азарова та Захарченка – це "димова завіса". Чисельні обговорення й суперечки стосовно їх кандидатур, які, врешті-решт, так ніколи й нікуди не будуть призначені, на думку кремлівських політтехнологів, можуть відвернути увагу українського суспільства від якихось теж наразі гіпотетичних домовленостей, що їх новий очільник офісу українського президента Андрій Єрмак може досягнути в ході переговорів з Кремлем. А також від наступної законодавчої діяльності українського парламенту, покликаної ці домовленості реалізувати.

Втім, якщо і йдеться про "димову завісу" подібного роду, її ефективність буде сумнівною. Оскільки наразі керівники "республік" не надто задіяні в ході переговорного процесу між Москвою і Києвом і перебувають доволі далеко за краєм інформаційного потоку, пов'язаного із цими переговорами. Якщо ж трапиться так, що Кремль вимусить Зеленського таки почати прямі переговори з очільниками сепаратистів – це викличе політичний вибух незалежно від того, хто представлятиме "Л-ДНР".

Натомість інша, достатньо ірраціональна версія чуток стосовно призначення Азарова та Захарченка може полягати в тому, що підлеглі російського президента вирішили влаштувати йому сеанс психотерапії, демонструючи практичну можливість "відіграти назад все що завгодно, навіть український Майдан".

Якою є справжня ціль подібної "психотерапії" – підштовхування Путіна до збереження президентської влади, чи навпаки, демонстрація того, що ситуацією можна маніпулювати з будь-якого місця – ми не знаємо, і, скоріше за все, не ніколи дізнаємося.

Втім, якою б не була справжня мета чуток про долю приспішників Януковича, наразі сказати про них напевне можна тільки одне. Подібні інформаційні зливи сильно ускладнюють гіпотетичні переговори між Києвом і Москвою. Оскільки сам факт присутності в медійному полі настільки токсичних для будь-якого українця постатей стимулює неприйняття наступної дискусії – про що б на ній не йшлося. І ніякі "поступки" у вигляді зміни кандидатів тут не допоможуть.

Тому якщо вся історія з Азаровим та Захарченком і справді є ФСБ-шною "двоходівкою" – то можна констатувати, що на Луб'янці тези про те, що "Україна – не Росія" так дотепер і не засвоїли.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"