Катастрофа Ан-26 в Сирії: Хто подарував Путіну до виборів власний Афганістан

Причини катастрофи російського військового Ан-26, який летів на базу Хмеймім з передмістя Алеппо, поки що невідомі. Втім, такими вони можуть залишитись і після проведення слідства. Національні особливості, нічого не вдієш. В якості пріоритетної гіпотези розглядають технічну несправність літака, вогневого контакту, за інформацією російського Міноборони, ніби не було.

Хоча виключити його, звичайно, неможливо: російські літаки, що сідали на авіабазу Хмеймім, нерідко робили це під щільним прикриттям бойових гелікоптерів. Себто росіяни боялись засідок біля своєї авіабази. Втім, після того, як базу обстріляли з мінометів, сумніватись в тому, що за межами захищеного периметру аеродрому водились найрізноманітніші сюрпризи, не доводилося.

Втім, не так важливо що саме було причиною падіння літака. Впасти він міг і від обстрілу з землі, і від помилки пілотування, і від технічної несправності.

Сьогоднішня втрата, звичайно, не перша в Сирії — за компанію російські ВКС з різних причин втратили 5-7 літаків і як мінімум 5 вертольотів. На війні як на війні. Хоча, звичайно, жодна інша катастрофа не супроводжувалась такими людськими жертвами. Що, втім, ніколи не було надто важливим для російського керівництва.

Цікаво інше. Російські громадяни загинули після того, як на цій самій хмеймімській бетонці, до якої не дотягнув півкілометра злощасний "Ан", Володимир Путін 11-го грудня фактично почав свою виборчу кампанію, оголосивши про перемогу в сирійській війні. І додав про виведення військ з країни, а також настання світлого та щасливого майбутнього.

Як і слід було сподіватися, майбутнє вийшло так собі. Починаючи з продовження участі російських ВКС у військових злочинах, зокрема, бомбардуваннях шпиталів у контрольованих опозицією регіонах, і закінчуючи військовими невдачами. На кшталт знищених вагнерівців. Яких, звичайно, "іхтамнєт", і які взагалі "этоженаемники". Так ніби хтось справді вірить у те, що на Росії може існувати "недержавний" військовий бізнес.

Але катастрофа військового транспортного літака з трьома десятками людей не може бути списана на "приватну військову компанію", чи взагалі замовчана — з виплатою гробових родинам у конвертах в обмін на розписку про довічне мовчання. Як то робилося з усіма іншими російськими втратами в Сирії. Катастрофу однозначно бачило і фіксувало забагато людей, і забагато фоточок завтра спливе де завгодно — від звітів американської розвідки для президента США і до акаунтів російських військових в "Інстаграмі".

Особливо прикро все це виглядає після сеансу колективного екстазу російської еліти, яка плескала "гіперзвуковим вундерваффе", улесливо посміхаючись підстаркуватому вождю. А зараз норовить скромно промовчати про реальних, а не вигаданих російських громадян, які загинули в аварії літака, який вперше піднявся у небо в 1969 році, а у 1989 році й випускатись перестав. Літають на ньому українці, росіяни і казахи. І ще два десятки африканських держав. Своєрідне "гіперзвукове вундерваффе" вийшло.

В Кремлі явно розгубились. Принаймні, тільки так можна пояснити тривалу відсутність інформації про аварію. "Путін, який перебуває з робочою поїздкою в Свердловській області, вислухав по телефону доповідь міністра Шойгу про катастрофу літака Ан-26 і отримав всю останню на цей момент інформацію. Путін попросив міністра оборони Сергія Шойгу передати слова співчуття рідним загиблих у катастрофі". Це не газета "Правда" часів афганської війни, це сьогоднішній ТАСС. Хоча виглядає схоже — ні імен, ні звань, ні причин. Саме "співчуття".

Цей інцидент, звичайно, не призведе до програшу Путіна на виборах 18-го березня і навіть не вплине на намальовані йому рейтинги. Як то б, до речі, трапилось в будь-якій насправді демократичній державі. Хоча він наочно продемонструє, наскільки путінська Росія перетворилась на карикатурну копію брєжнєвського СРСР. Інша річ, що уроки історії, здається, нікого не вчать. І дорогу неминучої деградації — аж до повного колапсу — громадянам найбільшої республіки мертвого вже СРСР доведеться пройти ще раз. Від початку, який давно вже пройдено — і до самого кінця.