Хаос у Європарламенті: Яка небезпека нависла над Україною

Про те, що робота нового складу Європейського парламенту не буде ані гладкою, ані простою, спостерігачі здогадувались іще в кінці травня. Коли стало відомо, що помітно більше сотні місць у ньому займуть ярі й послідовні євроскептики, а іще як мінімум стільки ж - популісти всіх можливих ґатунків. Та на початок роботи законодавчого органу ЄС перевершив усі сподівання. Спочатку, по дорозі до нового робочого місця, новоспечені європарламентарі були змушені прориватися через чисельних прихильників каталонської автономії. Які, загалом, претензій до них особисто не мали - але висловлювали рішучий протест проти того, що троє кталонських депутатів до ЄП так і не зуміли зайняти свої місця. Двоє із них, побоюючись за власну безпеку, втекли з Іспанії, тому не змоги відвідати церемонію складання присяги в Мадриді, а третій взагалі опинився за гратами.

Втім, коли всі добрались до зали, а на той момент вже майже екс-спікер Антоніо Тайяні оголосив засідання відкритим, за традицією залунав гімн Європи - бетховенська "Ода до радості", помітна частина британської делегації, яка складалася із "незалежників" і "брекзітерів", піднялась - і повернулась до присутніх задом. Частина євродепутатів, замість підвестися, залишилась сидіти й кричати щось обурене - демонструючи незадоволення чи то музикою Бетховена, чи то британськими спинами, ну і всіма решту частинами британських тіл. Початок роботи ЄП вийшов схожим на абсурдистську п'єсу.

Але вибрики парламентарів - то справа відносна, у стінах Верховної ради ми ще й не таке бачили. Натомість справжня проблема полягає у тому, що тривала епоха домінування коаліції соціалістів з Європейською народною партією підійшла до кінця. Потрібна нова коаліція - куди доведеться запрошувати партії "зелених" або когось іще. Непрості переговори з великою кількістю різномастих партійних сил доведеться проводити під вогнем демагогії з боку популістів і божевільних витівок "брекзитерів".

При тому ситуація сильно ускладнюється тим фактом, що Європарламент обирає не тільки очільника вищого законодавчого органу - але й затверджує голову Єврокомісії, і ці два призначення йдуть якби "у пакеті". А призначення нового голови ЄК, на яку посаду донедавна пророкували нідерландського соціал-демократа Франс Тіммерманса, зіткнулось з шаленою протидією "Вишеградської четвірки", до якої долучились італійські праві.

Такий поворот сюжету призвів до двадцятигодинних переговорів глав держав ЄС - і анулювання негласної угоди, згідно з якою Франс Тіммерманс мав стати главою Єврокомісії, права болгарка Крісталіна Георгієва - президентом Європейської ради, а Маргрет Вестагер або Шарль Мішель - главою зовнішньополітичного відомства ЄС. А ліві, отримавши "свого" очільника виконавчої влади ЄС, погодились би із тим, що главою Європарламенту став би хтось із право-центристів, скоріше за все - із тієї ж Європейської народної партії. Зараз обговорюється нова "пакетна пропозиція" авторства Дональда Туска, який запропонував кандидатуру міністра оборони Німеччини Урсулу фон дер Ляєн на посаду президента Єврокомісії, на пост глави Євроради – бельгійця Шарля Мішеля, а на пост глави Європарламенту – німця Манфреда Вебера. Втім, про успіхи переговорів стосовно цієї пропозиції наразі нічого не чути.

Подібна невизначеність не найкращим чином впливає на геополітичну реальність як самого ЄС, так і його найближчих сусідів. Оскільки в результаті гарячковитих пошуків компромісу до влади можуть прийти "компромісні люди", достатньо далекі від специфіки своєї роботи.  Як от, приміром, "компромісна" Урсула фон дер Ляєн. Яка, попри чудові людські якості, за шість років довела і без того не фатально боєздатну німецьку армію до стану організації практично пацифістичної, і виступає категорично проти поставок зброї України - щоб "не спровокувати" Путіна. Після саркастичного і цілеспрямованого Юнкера, який робив все можливе для того, щоби "втримати" європейські санкції проти Росії, його спадкоємець (чи спадкоємиця), які зуміють "сподобатися всім", скоріше за все, вже не зможуть собі дозволити скільки-небудь яскраву і незалежну політику. А якщо зважити на ту кількість внутрішніх і зовнішніх загроз, з якими зіткнувся зараз Європейський Союз, потреба у дієвих і яскравих політиках гостра, як ніколи.