Каталонський компроміс: Чому Пучдемон проголосив фальстарт незалежності

Вчорашні події довкола проголошення каталонської незалежності заплутали, здається, не тільки прихильників відокремлення від Іспанії, які зібрались перед будівлею парламенту у Барселоні, але й усю решту світу.

Голова Женералітету Каталонії Карлес Пучдемон підписав декларацію про незалежність Каталонії. Після чого закликав регіональний парламент відкласти проголошення незалежності, щоб "налагодити діалог з Мадридом з питання про вихід з Іспанії". Що, здається, стало несподіванкою для прихильників незалежності. Не надто приємною несподіванкою.

З іншого боку, і офіційний Мадрид не кинувся виконувати пропозицію лідера каталонців. Віце-прем'єр уряду Іспанії Сорайя Саенц де Сантамарія назвав Пучдемона людиною, який "не знає, де він і куди рухається". А прем'єр-міністр Іспанії Маріано Рахой збирає екстрене засідання кабінету міністрів, щоб обговорити подальші кроки уряду. Є причини підозрювати, що визнання незалежності Каталонії і обмін послами у порядку денному не передбачені.

Мадрид не збирався обговорювати каталонську незалежність тоді, коли було проголошено результати референдуму. Тим паче дискусія не почнеться внаслідок того, що Пучдемон продемонстрував свою нерішучість.

Все, на що спромігся каталонський уряд – це висунення ультиматуму Мадриду стосовно того, що в разі відміни наявної автономії і початку застосування статті 155 іспанської конституції (там йдеться про силове відновлення порядку на територіях, що не виконують розпоряджень центральної влади) Барселона таки проголосить незалежність.

Що, в сухому залишку, є спробою захистити те, що каталонці мали і до референдуму.

Таким чином, Пучдемон обрав компромісний курс, який не задовольнить ні Мадрид, ні каталонців. Він втратив ініціативу, і готовий тільки реагувати на випади іспанської влади. Натомість перед Мадридом відкривається увесь стратегічний арсенал можливих реакцій на каталонський референдум – від найжорсткіших, на кшталт введення військ чи розпуску каталонського парламенту і призначення перевиборів, до найм'якших – на кшталт довгих і заплутаних переговорів про збільшення автономних прав і свобод. При тому Іспанія отримує і час для зваженого вибору оптимальних засобів. За такої ситуації не викликає сумнівів відповідь на питання, хто саме виграв у останні дні. При тому маючи на руках доволі слабку карту.

Хтось сторонній міг би подумати, що Пучдемон – це таємний агент іспанських спецслужб. Чи банальний боягуз, який злякався "таємної команди іспанського спецназу", який буцімто мав заарештувати його одразу після проголошення незалежності. Хтось, схильний до конспірології, побачить тут взагалі "довгу руку Кремля". Але, здається, все набагато простіше.

Карлес Пучдемон належить до післявоєнного покоління політиків. Він бачив в своєму житті тільки відносно тиху і відносно мирну Іспанію – з короткочасним переляком в момент спроби військового перевороту в 1981 році, яка закінчилась швидко і безкровно. Він бачив Іспанію, де всі політичні конфлікти вирішувались на виборчих дільницях.

Такий політик просто не в стані зрозуміти, що волі громадян – точніше, частини громадян – недостатньо для прийняття будь-якого рішення. І наміри Мадриду розпочати якийсь силовий сценарій, разом із неприйняттям ідеї каталонської незалежності з боку ЄС, повністю його обеззброїли. Схоже, Пучдемон до кінця не сприйняв того, що незалежність ніхто і нікому не дарує. І виявився неготовим чи то проявити власну рішучість (що часом буває непросто), чи то підставити під удар своїх сим патиків і прихильників незалежності (що для адекватної людини іще в багато разів важче).

Якщо каталонцям таки справді розходиться у отриманні незалежності – то їм, на жаль, теж доведеться бути готовими не тільки до референдумів. Бо, на превеликий жаль, процес отримання незалежності ніколи не буває легким, і достатньо рідко виходить безкровним. Хоча, з іншого боку, каталонці можуть вирішити, що платити надто високу ціну за відокремлення від Іспанії вони не готові. І це теж буде їхнім абсолютно законним правом.