Битва за Кіркук: У що виллється готовність Іраку воювати з курдами за нафту

Іракський Курдистан не хоче починати військові дії і намагається вирішити конфлікт довкола міста Кіркук за допомогою діалогу. Таку заяву зробив віце-президент Іракського Курдистану Косрат Расул. І заодно розпорядився передислокувати 6 тисяч бійців ополчення пешмерга в район міста. На додаток до більш ніж десяти тисяч, які вже зайняли свої позиції в Кіркуку і на його околицях. Давньоримський принцип "Хочеш миру – готуйся до війни" був за останні десять років добре засвоєний іракськими курдами.

Причиною різких рухів курдського керівництва стала значна концентрація урядових бронетанкових сил поблизу міста. При тому, що офіційний Багдад стверджує, що мета військ – зачистка останніх вогнищ спротиву Ісламської держави. А воювати з курдами не збирається ніхто, ніколи й за жодних умов.

При тому список претендентів на Кіркук не вичерпується представниками курдської автономії та контрольованими Багдадом силами. Свій інтерес тут мають і бійці шиїтського ополчення "Хашд аш-Шаабі". Яке, звичайно, є військовим союзником центрального уряду – але в повній мірі йому не підкоряється.

Чому саме Кіркук став каменем спотикання для більшості учасників громадянського протистяння в Іраку? Відповідь – максимально проста.

Перша її частина полягає в тому, що в околицях міста залягає близько 60% запасів іракської нафти. Контроль над цим районом – запорука ситого й небідного майбутнього для будь-кого, кому вдасться втримати контроль над містом.

Друга частина відповіді полягає в тому, що мільйонне місто заселене курдами, арабами та туркменами. Точне їх співвідношення до ладу не відоме, але кожна з меншин становить достатньо значний відсоток загальної популяції. Що породжує як жорстке протистояння всередині Кіркуку, так і надію всіх сторін конфлікту на те, що в місті переважають їх прихильники.

Саме тому будь-яка спроба вирішити проблему приналежності Кіркука простими методами – банально оголосивши його "своєю територією" і завівши війська – майже неминуче призведе до спалаху насильства. До якого, на разі, не готові ні в Багдаді, ні в Ербілі. Тому на разі на вулицях Кіркуку співіснують бійці курдського ополчення, іракські "федеральні" поліцейські і бійці шиїтського ополчення.

І подальшу долю міста можна вирішити тільки шляхом домовленостей. До яких ніби готові як курди, так і центральний уряд. При тому Багдад готовий приступати до переговорів про розширення курдської автономії в разі, якщо Ербіль пообіцяє гарантувати цілісність країни, і віддати центральному уряду контроль над кордоном, продажем нафти та авіасполученням. Натомість курди від цих умов поки відмовляються, але готові пригальмувати виконання схваленого на референдумі рішення про негайне відокремлення.

В разі, якщо в ході подальших переговорів сторони зуміють виробити якусь модель співіснування в одній державі, яка задовольнить і Багдад, і курдів – цілком можливо, незалежність Курдистану перетвориться на широку автономію, а запаси нафти під Кіркуком працюватимуть на загальне благо. З іншого боку, якщо переговори буде зірвано, і заговорить артилерія – немає сумніву, що мільйонне місто, заселене озброєними представниками ворогуючих фракцій, може стати сценою для чергової кривавої драми, на які так багата сучасна історія Іраку.