Хіматака в Думі: Що Трамп зробить з Путіним у Сирії

Так було минулого року в Ідлібі, так трапилось і цього року у Думі. Де, насправді, менші за масштабом і наслідками хімічні атаки трапляються мало не щомісяця.

Складно сказати, чи має військовий сенс тактика звірячого знищення цивільного населення. Можливо, повстанці і справді відступають з утримуваних анклавів, не бажаючи бути причиною знищення жінок і дітей. Втім, це не так і важливо. Істотніше те, що будь-які розмови щодо міжнародного права у світі, де живе Башар Асад та Володимир Путін, виглядають трошки лицемірством. Щоб зрозуміти це, досить подивитись відео з підземних сховищ Думи, куди стягували жертв хімічної атаки – живих і мертвих у одні купи.

Радбез ООН, скликаний після хіматаки, не приніс жодних радикальних несподіванок. Представниця США Ніки Хейлі заявила про готовність Вашингтона відреагувати на ситуацію в Сирії, незалежно від рішення Організації Об'єднаних Націй. Хейлі підкреслила, що у США немає сумнівів щодо того, хто саме – і за чиєї згоди та підтримки провів хімічну атаку в Сирії. Асада вона назвала чудовиськом: "Сполучені Штати сповнені рішучості зробити так, щоб монстр, який застосував хімічну зброю проти сирійських дітей, поніс покарання". Хейлі також заявила, що "руки Росії - в крові сирійських дітей, а іранські сили роблять решту брудної роботу".

Небензя, вірний послідовник Чуркіна і чуркінізму, який, здається, перевершив свого вчителя і духовного наставника, поводився на Радбезі ООН так, наче довкола нього виключно психічнохворі особи з розладами уваги і логічного мислення.

За його словами, "після звільнення Думи були спрямовані російські фахівці … для збору даних, які взяли проби ґрунту, що показали відсутність хлористих і нервово-паралітичний речовин". Небензя також зазначив, що були опитані місцеві жителі і медики: "Тіла загиблих не виявлено, а в лікарні з симптомами відправлення зарином і хлором нікого не доставляли".

Разом із тим той самий Небензя заявив, що сирійськими урядовими військами були виявлені "численні підпільні кустарні цехи з виробництва хімічної зброї". "Про те, що хімічна провокація може статися, попереджали самі сирійці, було завезено відповідне обладнання. На складах опозиціонерів перебували контейнери з токсичними хімікатами, імовірно з хлором, з фосфорорганічними сполуками, був промисловий комплекс для синтезу отруйних речовин і хімікати для виробництва".

Таким чином, хімічну зброю в Сирії ніхто не використовував – там не знайшли навіть її слідів. Але ця зброя була в арсеналах опозиції, і вояки опозиції застосували її в підконтрольних їм анклавах. Проти власних дружин і дітей, аби звинуватити Росію, Іран та Асада у військових злочинах. Але слідів зброї там не знайшли, і від неї ніхто не загинув… Отака от спіраль російського дипломатичного мислення.

Втім, на якусь адекватну реакцію з боку Радбезу ООН з Росією, наділеною правом вето, ніхто особливо й не чекав. Цікавішим є питання стосовно можливої військової відповіді США, про яку президент США Дональд Трамп пообіцяв повідомити світ до завтрашнього полудня.

На разі складно сказати, якою вона буде – іще півдоби тому навіть Джеймс Меттіс, очільник Пентагону, на зустрічі з делегацією Катару цілком правдоподібно стверджував, що остаточного рішення щодо форм і способів реакції на звірства Асада наразі не прийнято.

Можливо, це буде одноразова акція – на кшталт ракетного обстрілу сирійських аеродромів, як то було минулого року після атаки в Ідлібі. Можливо, йтиметься про розширення американського військового контингенту на території Сирії. Як найбільш радикальний варіант ймовірним є навіть "закриття" неба над контрольованими опозицією анклавами для польотів сирійської авіації., з негайним знищенням всього, що до них наближається.

Наразі зрозуміло одне. Без систематичного руйнування військово-повітряних сил Асада не те що миру, а навіть дотримання бодай якихось правил ведення війни очікувати у Сирії не доводиться.

І в цьому питанні Ізраїль подає США хороший приклад. У Тель-Авіві не чекають на той момент, коли іранські "військові радники", що закріпилися у Сирії, почнуть атакувати територію Ізраїлю. Вони методично знищують всю небезпечну для них іранську інфраструктуру – не зважаючи на сирійські сили ППО і обурені вигуки Росії. Атака на базу Тіфор-Т4, де міститься іранський штаб та, можливо, центри по керуванню і ремонту безпілотників.

Так само і у випадку з Асадом – удари помсти, що знищують кілька літаків, не є вирішенням проблеми з сирійським режимом. Необхідне, вочевидь, систематичне знищення повітряних сил Асада, його аеродромів та командних центрів.

Інший момент полягає в тому, що США, які дистанціювались від загального перебігу подій в Сирії, мусять докласти не тільки військових, але й дипломатичних зусиль для консолідації всіх сил, які протистоять режиму Асада, а не "закриватись" на базах прихильних до Вашингтону формувань побіля Євфрату та на півдні Сирії і обмежуватись їх обороною.

Рано чи пізно Росія піде з Сирії. Піде, залишаючи трупи свої і чужі, кинуту техніку і "забутих" вагнерівських головорізів разом із їхніми безглуздими "пам'ятниками воїнам-визволителям".Судячи з того, що російські олігархи потиху заговорили про технічні дефолти їх компаній, а російський уряд всерйоз розглядає можливість бюджетної підтримки "найбідніших" дерипасок та вексельбергів, той день, коли у найманців у Сирії почнуться перебої з зарплатнею, не так вже й далеко.

І Заходу треба бути готовим до того, щоб взяти ситуацію під контроль. Бо відліт російської авіації зовсім не означатиме, що в Сирії настане мир та спокій. Кількість крові, пролита асадівцями, занадто велика для того, щоб війна "згасла" сама по собі.