Геополітика на крові: Як Путін використає вбивство Бабченка

Про відчуття безсилля, шоку і злості, які викликає цинічне вбивство Аркадія Бабченка, було сказано достатньо. Кожен, хто прочитав бодай кілька його матеріалів чи фронтових оповідок, майже гарантовано застиг в німому заціпеніння від останньої новини.

Втім, для Росії використання політичних вбивств для потреб як зовнішньої, так і внутрішньої політики є справою звичною. Тому і вбивство Аркадія Бабченка буде більш чи менш ефективно використане Кремлем у кілька різних способів.

Перший полягає у можливості "вирівняти рахунок". Себто відповісти на арешт Кирила Вишинського. Путін у непрямий спосіб каже "На кожного заарештованого "нашого" я можу відповісти вбитим "вашим". А якщо хтось не зрозумів - то постпред Росії при ООН Небензя достатньо прозоро на це натякнув, підкреслено ведучи мову у своєму виступі на Радбезі саме про цих два інциденти. Ці натяки до справи не пришиєш і в якості доказів проти Росії не використаєш, але керівництво України, безумовно, сигнал отримало і зрозуміло.

Другий спосіб використати вбивство Бабченка - це спробувати переконати світ у тому, що Україна - вкрай небезпечне місце для росіян. Власне, виступ Небензі, та заяви російського Слідкому, який також "відкрив справу" за фактом вбивства журналіста - це кроки в даному напрямку. Кроки, скажемо прямо, кволі, непевні, і шансів на успіх цілковито позбавлені. Принаймні, на разі у західній пресі домінують заголовки на кшталт "У Києві застрелили критика Кремля". А тій пресі, котра не російська і не західна вся історія глибоко нецікава. Для того, щоб сповна досягнути цієї мети, треба було радше порішити у камері СІЗО того ж Вишинського, а не застрелити у спину світлого і надто вже антипутінського Бабченка.

Звичайно, вбивство Бабченка стане прозорим натяком для російських недобитих лібералів. Надії на втечу в Київ - немає. В разі потреби, "дістануть" і там. Втім, цей факт був зрозумілим для більшості із них ще й до вбивства Аркадія.

Цікавим, але деструктивним може бути ефект цього вбивства і на українське суспільство. Вже зараз подія стимулює радикальні, а подекуди - панічні настрої: "Закрити будь-яке сполучення з Росією", "створити загони самооборони для патрулювання вулиць, бо менти і СБУ не можуть впоратися" "куди дивиться злочинна влада" - і так далі.

Закриваючи "кордони і все-все-все", і даючи нашим спеццслужбам більше прав, можливостей та фінансування - ми неминуче перетворимось на щось, доволі схоже на Росію. Що, в разі реалізації, можна розцінювати як перемогу Москви більшу, ніж окупація Криму.

Ввести візовий режим з Росією - можна і потрібно. Ввести суворішу процедуру контролю на кордоні - потрібно. Заставити працювати поліцію і СБУ - потрібно. Вимагати відставки керівництва цих відомств у разі, якщо в розумний термін не буде результатів розслідування - також потрібно. А от все решту - мабуть, зайве.

Вбити, при бажанні, можна кого завгодно і де завгодно. Вбивали російських політичних емігрантів і у Великій Британії, і в Арабських Еміратах, і в багатьох інших куточках цього світу.

Питання до української влади - в ефективності розслідування. Бо, до слова, і у Британії, і в ОАЕ вбивства емігрантів були, врешті-решт, розкриті.

І тут чисельні заяви про "руку російських спецслужб", якими охоче сиплють наші посадовці, повинні перетворитись із індульгенції ("що ж ми зробимо - це ж російські спецслу-у-ужби!") - на додатковий фактор відповідальності для них. Українська армія може стримувати - і стримує російських найманців. Українські дипломати ефективно протидіють російським колегам. Українські спецслужби та правоохоронці можуть - і повинні - розслідувати вбивства, вчинені росіянами. В іншому разі вони або не спецслужби, або не українські.