"Газова зрада": Для чого Меркель рятує "Північний потік–2"

Новина про те, що німецька правляча коаліція почала грати в якісь дивні ігри, ціль яких, схоже, полягає в тому, щоб захистити новий російський газогін "Північний потік-2" від посилених правил оновленої газової директиви ЄС, справила враження тотальної зради. Якою вона, насправді, і є.

За інформацією Bild, німецький уряд у вересні подав до Бундестагу проект ратифікації оновленої газової директиви ЄС. Яка передбачає, що компанія-оператор газогону, і компанія, яка постачає по ньому газ, повинні бути окремими комерційними організаціями. Також директива передбачає неможливість заповнення газогону газом виключно однієї компанії — мінімум половина потужності повинна пропонуватись іншим постачальникам.

Цей проект не особливо хвилював більшість питомо німецьких газотрейдерів та операторів, оскільки вони і без того дотримуються подібних правил. Інша річ – "Газпром". Якби під дію цього документу потрапив "Північний потік-2", то, по-перше, "Газпрому" довелося б робити багато складних тілорухів, створюючи фіктивну компанію — оператора газогону. І ще більше тілорухів для того, щоб користуватись своїм газогоном на повну потужність — оскільки єдиним законним експортером газу з Росії є "Газпром", а продати половину потужності "Північного потоку-2", який йде з Росії до Німеччини, було б складно. Ні, звичайно, можна було б створити й фіктивний, припустимо, "Промгаз", з яким і ділити газогін, але це було б вкрай складно. До речі, Nord Stream 2 AG ще 25 липня подала до суду ЄС позов проти прийняття поправок, внесених директивою 2019/692.

Проект директиви, до речі, передбачав, що на газогони, збудовані до 23 травня 2019 року вона не поширюється. Тому "Північний потік" міг відчувати себе у безпеці, а от у його молодшого брата не було жодних шансів.

Але судом, схоже, справа не обмежилася. Оскільки вчора, 5 листопада, за дві доби до голосування, правляча коаліція ХДС/ХСС і СДПН подала свою версію поправок до злощасної директиви. І в ній дата 23 травня була відсутня. Натомість газова директива у версії коаліції Меркель "дає привілейований статус наявним інвестиціям з метою захисту законних очікувань. (...) У цьому контексті при визначенні того, чи проект був завершений до дати набрання чинності, слід взяти до уваги всі обставини справи". Що дає "Північному потоку-2" немалі шанси на світле майбуття.

Свою стурбованість подією вже встигли висловити, здається, всі — від Держдепартаменту США і до ексміністра закордонних справ України Павла Клімкіна. Очільник американської дипломатії, що невдовзі вилетить до Берліна, скоріше за все, продовжить дискусію на цю тему.

За прогнозами політичних експертів, не в захопленні від німецької парламентської солідарності будуть і в Брюсселі. Де традиційно і багато говорять про необхідність солідарності в межах ЄС, а коли дійшло до діла — вимушені будуть визнати, що Німеччина може встановити собі "правила індивідуального користування".

В цьому місці виникає закономірне питання — навіщо? Для чого німецька правляча коаліція вляпалась в цю історію, погіршуючи при тому стосунки з Брюсселем, США, частиною країн-членів ЄС, Україною, врешті-решт?

Відповідей на нього може бути декілька. Перша і найбільш очевидна полягає в тому, що в Берліні в такий спосіб забезпечують собі поставки газу, якщо українсько-російська газова війна затягнеться. В такому випадку, щойно "Північний потік-2" буде добудований, він зможе на повну потужність починати перекачку газу до Німеччини, без жодних юридичних чи адміністративних затримок.

Втім, подібна гіпотеза — не єдине пояснення для перла законотворчості німецької правлячої коаліції. Іншим стимулом на користь змін, запропонованих партією Меркель, може бути бажання Берліна отримати можливість для оперативного впливу на позицію Росії саме за допомогою режиму функціонування "Північного потоку-2". Який, зазначимо, будуть "узаконювати" не автоматично, а зважаючи на "всі обставини справи".

Якщо фрау канцлерін всерйоз розраховує на подібну можливість, то її наївність направду вражає. Вона дивиться на російську політику з німецької точки зору. Бо якщо Володимир Путін примусив "Газпром" витратити десять мільярдів доларів на морську частину "Північного потоку -2" і приблизно стільки ж — на наземні, без жодної економічної користі від цього газогону, то спроби вплинути на зовнішню політику Росії, збільшуючи або зменшуючи економічну рентабельність цього відверто політичного проекту, є цілком марними.

Втім, якими б не були резони Берліну для цієї "газової зради", чинна українська влада повинна впродовж доби мобілізувати всі лобістські можливості для протистояння цій законодавчій ініціативі. І при тому, надіючись на краще — готуватися до найгіршого сценарію.