Функціональний підхід: Чому Волкер не впевнений в Зеленському

Інтерв'ю спецпредставника США з питань України Курта Волкера для PBS News - американської Служби громадського мовлення, організації, що постачає сюжети для державних телевізійних станцій, на перший погляд достатньо тривіальне.

Посадовець розповідає американській аудиторії про те, чому НАТО захищає Україну - яка не є членом альянсу. І про те, що теперішні українські вибори схожі на обрання Макрона, Брекзіт чи вибори у США. Себто цілком демократичні й відверто безумні. Але таких означень кадровий дипломат, звичайно, собі дозволити не може. 

Ну і про непростий момент для української громадськості, яка мусить обрати між "тим хто виступає проти істеблішменту і обіцяє масштабні реформи", і тим, "хто, можливо, розчарував у деяких аспектах, однак, зробив більше для реформ, ніж будь-хто інший в Україні за останні 20 років". Мабуть, рідко хто із "громадськості" цього непростого моменту не помітив.

Втім, є в цьому професійно сформульованому й обтічному інтерв'ю і кілька несподіваних моментів.

Перший із них демонструє, наскільки далеко сучасна американська дипломатія перебуває від дипломатії європейської. Зокрема, пояснюючи причини допомоги Київу з боку Вашингтону, Волкер констатує: "Не йдеться про те, що ми дратуємо російського ведмедя. Російський ведмідь забрав шматок України. І ми хотіли б бачити, що Україна здатна повернути свою територію і бути в змозі безпечно існувати в межах своїх власних кордонів. Це не загроза для Росії. Це не дратування Росії. Мова йде про те, що Україна є суверенною країною, яка має право на власну безпеку".

Подібний підхід радикально відрізняється від переважної більшості європейських заяв про "завершення конфлікту", "примирення" й інші прекрасні речі. Які, здебільшого, зводяться до того, щоби перестали стріляти. І кращий спосіб припинити стрілянину - це не вимагати дотримання уставленого міжнародного порядку, а просто "зупинити ескалацію насильства", і "домовитися про подальше співіснування".

Підхід Волкера - та й помітної частини Держдепу США, якщо на те пішло - цілковито інший. Він базується на тому, що без виконання певних правил ніякі "окремі домовленості" подіяти не можуть. Бо це будуть домовленості між рекетиром і тим, хто згоден платити йому данину. І все питання не в тому хто виконує, а хто не виконує Мінські - чи якісь інші - угоди. А в тому, хто в кого забрав шмат території.

А інший, можливо, важливіший для України момент полягає в тому, що, на думку Волкера, після виборів обидва претенденти опиняться в однакових умовах. "Вони (Росія - ред.) продовжуватимуть випробовувати того, хто буде президентом України". Це, здавалось би, прозаїчне твердження свідчить про те, що у Вашингтоні не вірять в "заплановану зраду" Зеленського чи іншу популярну в українському суспільстві конспірологію. А віра - чи недовіра - посадовців Держдепу зазвичай базується не на аналізі думок у соцмережах, а на аналізі якісних розвідданих. І в цьому полягає хороша новина.

Натомість погана новина полягає у тому, що той із претендентів, який "розчарував у деяких аспектах", на думку Волкера, більш чи менш успішно ще й "протистоїть Путіну". А от щодо здатності "того, хто виступає проти істеблішменту" виконувати цю роль, Курт Волкер не каже нічого.

В цьому немає нічого дивного. Щодо  здатності Володимира Зеленського протистояти російській агресії нічого не знають не тільки в Держдепі. Не виключено, що певності на цю тему немає і в самого Зеленського. Про цей простий факт, дуже делікатно й обтічно сформульований американським дипломатом, не варто забувати й українцям. Особливо - 21 квітня.