Фіаско Лукашенка на заводах і російський ОМОН: Чи встигне Захід допомогти Білорусі

Сьогодні в Олександра Лукашенка не найкращий день. Оцінивши масштаби вчорашніх акцій з вимогою повторних виборів, він, здається, вирішив змінити тактику. І замість ОМОНу, що перетворював на криваве місиво все, що бачив перед собою, до "простих білорусів" прибув налаштований на "чоловічу розмову" де-факто президент Білорусі.

Слід віддати йому належне – він не обмежився безпомічним телезверненням чи ще чимось подібним. Він реально пішов на заводи, паралізовані страйком – Мінський завод колісних тягачів та МАЗ, куди прибули і робітники з інших підприємств. І почув там те, що може почути диктатор, який, з одного боку, просто набрид, а з іншого – ще й заплямував свої руки кров'ю, а тепер хоче повернутися на погано зіграну роль "батька нації". Робітники держпідприємств, яких Лукашенко свого часу "купив" гарантованою зайнятістю, вирішили його більше не підтримувати. Тактика "конструктивних розмов" і обіцянок реформ, обрана білоруською владою після сеансу катування політичних опонентів, наразі показала себе не надто дієвою.

Паралельно з тим чисельні спостерігачі з Росії повідомляють про енергійну підготовку до "допомоги братній Білорусі". Колони вантажівок з росгвардійцями – при тому рахунок йде на сотні, якщо не тисячі – потрохи наближаються до кордону з Білоруссю. Приміром, вчора увечері вантажівки без номерних знаків бачили вже під Смоленськом звідки до кордону з Білоруссю менше години їзди.

Провали Лукашенка у переговорах із власним народом, масштабні вчорашні акції, спрямовані на проведення повторних виборів і готовність Росії ввести своїх "правоохоронців" у Білорусь – все це складається в гримучу суміш, яка може здетонувати впродовж лічених годин. І зараз зупинити цілком ймовірне вторгнення Росії в сусідню державу може або принципова позиція командування білоруських збройних сил стосовно якої, в силу очевидних причин, наразі нічого не відомо, або енергійна реакція Заходу.

Звичайно, реакція Європи на останні події в Білорусі була помітно жорсткішою і масштабнішою, ніж тексти українського МЗС та офісу президента, про які Depo.ua вже писав.

Зокрема, члени ЄС ще минулого тижня погодилися не вважати чинними результати "президентських виборів" у Білорусі у їх теперішньому вигляді. Це рішення підтримала і Велика Британія. Глави зовнішньополітичних відомств ЄС також домовилися про підготовку санкційного рішення щодо Білорусі, а Єврокомісія почала підготовку пакету пропозицій для вирішення кризи в країні. Про увагу до подій в Білорусі заявив і очільник дипвідомства США Майк Помпео. Але зараз усього цього мало. Оскільки ніякі санкційні погрози наразі не примусили Лукашенка розпочати реальну дискусію щодо майбутнього Білорусі без нього самого як чинного президента. А без такої розмови зупинити хвилю протестів навряд чи вдасться.

Натомість Росія явно готується скористатися ситуацією як своєрідним "вікном можливостей". Завівши в Білорусь спочатку масштабний контингент ОМОН, до якого згодом додадуться й військові сили – виключно для "стримування ймовірних зовнішніх загроз" на західному кордоні. Внаслідок подібних дій не тільки Україна отримає тисячу з гаком кілометрів "додаткового" кордону, через який Кремль може нанести удар в будь-якому місці і в будь-який момент. Під тим самим ударом опиняться й Польща та країни Балтії.

Ця загроза відчувається реальною і в Європі. Через неї Макрон заявляє про необхідність "мобілізації на підтримку білорусів". Через цю загрозу президент Німеччини Штайнмаєр намагається нарозумити Лукашенка і підштовхнути його до початку бодай якихось змістових переговорів з опозицією. А очільник Європейської ради Шарль Мішель скликає екстрену конференцію лідерів держав ЄС для обговорення ситуації в Білорусі.

Втім, у всій цій дипломатичній активності, ймовірно, бракує одного критично важливого компоненту. Стимулюючи примирення всередині Білорусі, ЄС упускає із виду той факт, що стимуляція хаосу в цій країні, яка дасть шанси на її аннексію, зараз вигідна в першу чергу Кремлю. І рішучість Лукашенка стосовно відмови від повторних виборів може, частково, базуватись на гарантіях підтримки з боку Москви. Плани якої явно йдуть далі, ніж одноразова підтримка сусіднього диктатора.

Тому для успішного завершення цієї кризи Захід повинен продемонструвати Володимиру Путіну, що ціна, яку йому доведеться заплатити за анексію Білорусі, буде такою, що Росія матиме реальні шанси повторити долю Радянського Союзу зразка 1991 року. Ніяка інша дипломатія тут, здається, не спрацює.