Умови для Зеленського: На що Путін натякнув Меркель і Макрону

Меркель та Макрон знову "розкритикували нещодавні укази Путіна про спрощення надання російського громадянства українцям", а також "підкреслили, що Росія зберігає місце в Раді Європи, але наголосили на необхідності знайти швидке вирішення "ще відкритих питань", щоб вона могла залишатися повноцінним членом". Так описали вчорашні тристоронню телефонну розмову між очільниками Німеччина, Франції та Росії західні ЗМІ. Сторони обговорили "ситуацію навколо внутрішньої української кризи з урахуванням провальної політики адміністрації Порошенка", а також "дискримінаційний закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної". А ще - колективно "виразили подив з приводу відмови ряду країн обговорювати в Раді Безпеки ООН цей документ, що суперечить Конституції України та Мінським угодам". Так переговори описали в Росії. Єдиний момент, стосовно якого сторони досягли згоди - це "безальтернативність" Мінських домовленостей.

Можна винести поза дужки роздуми про те, що саме дає право російському президентові трактувати Конституцію України і оцінювати відповідність їй тих чи інших нормативних актів. Не кажучи вже про інші не надто дипломатичні моменти путінської позиції. Суть не в тому. Учорашня розмова, вочевидь була спровокована природнім бажанням європейських лідерів протестувати позицію Кремля стосовно конфлікту з Україною після того, як зміна влади у Києві стала доконаним фактом. Адже посил про те, що "Путін не розмовлятиме з Порошенком - а тільки з його наступником", який чітко ретранслювали російські ЗМІ, і проти якого зовсім-зовсім е протестували офіційні спікери Кремля, якби передбачав, що з наступником-то якийсь діалог почнеться. І вчора Володимир Володимирович чітко продемонстрував ступінь своєї готовності до подібного діалогу. Недвозначно натякнувши, що Зеленському, вочевидь, слід відмінити закон про мову, відвести від лінії розмежування усе, що тільки можна відвести, а також почати негайні прямі переговори з "Л-ДНР", і тоді Кремль почне з ним принаймні говорити. Можливо.

Чому Путін зайняв подібну позицію, відмовившись бодай зімітувати бажання адекватно говорити з Зеленським і наперед висуваючи умови, які для того навряд чи будуть прийнятними? Відповідь, здається, очевидна. Просто Путіну не потрібні переговори з Зеленським-переможцем, у якого рейтинг підтримки як у російського президента, і світлі перспективи отримати половину мандатів у парламенті.

Путін може - чи, принаймні, вважає що може - зачекати півроку чи рік. Коли "рожеві окуляри" Зеленського в пересічного українського виборця неминуче злетять з голови. Коли з "75 відсотків" залишиться менше половини. А порушення законодавства і сумнівна кадрова політика, з якої починається період правління Зеленського, до краю роздратують не тільки "порохоботів" - але й тих, хто робив все можливе, щоби позбутися Порошенка. Коли стане зрозумілим, що й отримавши контроль над парламентом, Зеленський не здатен "вчинити чудо" для всіх, хто його підтримував. Коли відсутність підтримки МВФ стане не приводом поговорити про "наші великі резерви" - а нагодою оцінити кількість днів до ймовірного дефолту. За таких умов Путін однозначно захоче поговорити із Зеленським про долю Донбасу. І не тільки Донбасу. От лише Меркель із Макроном будуть йому для того не надто потрібними. Навіть у телефонному режимі.