Газовий бартер: Чи справді наступник Меркель хоче бачити Україну в ЄС

Оптимізм наступника Меркель стосовно ймовірної євроінтеграції України, звичайно, тішить. Але існують вагомі причини запідозрити, що цей оптимізм має геополітичні причини, не пов'язані з Києвом. І ніяким чином не передбачає реального наміру Лашета якось підтримувати Україну на шляху до ЄС

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Газовий бартер: Чи справді наступник Мер…
Фото: Getty Images

Вчорашня заява Арміна Лашета, наступника Ангели Меркель на посаді очільника Християнсько-демократичної партії, а також найбільш ймовірного кандидата на посаду канцлера Німеччини стосовно того, що "ми повинні підтримати Україну на її складному шляху та відкрити їй європейську перспективу", вийшла, м'яко кажучи, несподіваною.

Оскільки, з одного боку, відверто говорити про європейські перспективи для Україні дотепер не наважувалися не тільки в Берліні чи в Брюсселі, але й у інших, більш схвально налаштованих до України столицях. На подібну тему вряди-годи висловлювалися тільки наші союзники з країн Балтії, на кшталт екс-прем’єра Литви, а зараз євродепутата Андрюса Кубілюса, який 2019-го року закликав ухвалити декларацію з обіцянкою перспективи членства Україні. Без жодного успіху, до речі.

Натомість, з іншого боку, Армін Лашет не без підстав отримав ярлик послідовного русофіла. Досить згадати, наприклад, той факт, що, говорячи про анексію Криму в 2014 році, Лашет зауважив, що такі дії, "звичайно, порушують міжнародне право", але треба вміти "подивитися на все очима партнера по діалогу". Чи, наприклад, критикував німецький політичний клімат, "за якого будь-кого, хто виступає з відмінною від загальноприйнятої точкою зору щодо Росії, оголошують або купленим "Газпромом", або прихильником російського президента Володимира Путіна".

Тому радикальна політична адвокація України з боку подібного персонажа викликає закономірні підозри. Які, при ближчому розгляді, видаються цілком обґрунтованими.

Просто річ у тому, що Лашет — послідовний прихильник закупок викопних вуглеводнів саме в Росії. Досить згадати його ж таки заяви про те, що "протягом 50 років, навіть в агресивні часи "холодної війни", Німеччина купувала газ у Радянського Союзу, а тепер у Росії. Німецький уряд дотримується правильного курсу".

Природно, що подібна позиція супроводжується гарячим бажанням завершити будівництво "Північного потоку — 2". Цьому бажанню, незважаючи на зміну адміністрації, так само традиційно протистоїть Вашингтон.

Але якщо за часів Меркель демонстративне нехтування інтересами США було серед німецьких політиків чимось на кшталт правила доброго тону, то зараз всі ніби як налаштовані на конструктивне відновлення трансатлантичної єдності. І просто взяти та демонстративно проігнорувати думку США у справі скандального газогону Лашет не зможе. Це загрожуватиме йому як критикою з боку політичних опонентів, так і роздратуванням всередині партії. В ситуації, коли і без додаткових скандалів чимало членів ХДС вважає, що на посаду канцлера слід висувати не Лашета, а прем’єра Баварії Маркуса Зьодера, демонстративно нехтувати думкою однопартійців чинний очільник християнських демократів не може.

Тому Лашет зараз активно пропагує ідею "геополітичних гарантій Україні" в обмін на добудову "Північного потоку-2".

При тому надто сильно сподіватися на те, що про ці "геополітичні гарантії" хтось раптом згадає після того, як газогін розпочне діяти, мабуть, не варто. А навіть якщо хтось і згадає — завше ж можна вказати на "явно недостатню готовність Києва" не те що до членства в ЄС — а навіть до офіційного статусу кандидата. Копенгагенські критерії членства в Європейському Союзі від самого початку писалися так, що, якби вони мали зворотну дію, то половину членів ЄС можна викидати з союзу хоч сьогодні.

 

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"