12 років за диктофон: Що хотів сказати Путін посадкою Сущенка

Процес українця Романа Сущенка на Росії добіг кінця. Журналіст отримав дванадцять років колонії суворого режиму - найгуманніший у світі Московський міський суд на два роки урізав побажання бравих російських прокурорів. Диктофон Сущенка, за допомогою якого він збирав "відомості про Збройні сили Росії", було конфісковано на користь ФСБ.

Журналіст, який у силу специфіки роботи був вимушений впродовж багатьох років практично щодня видавати по кілька інформаційних матеріалів, і при тому останніх 6 років робив це не з Москви, а з Парижу, на думку російського слідства, якимось магічним чином зумів при тому чи то вибудувати якусь шпигунську мережу, яка кинулась розповідати йому державні таємниці, тільки-но він ступив на російську землю, чи то сам Сущенко за лічені дні в Росії зумів інфільтруватись у силові структури - і вдарив по основах російської держави своїм сьогодні остаточно переданим ФСБ диктофоном. Для більшого остраху художники з цього відомства домалювали журналісту полковничі погони.

Як бачимо, Роману не допомогли ні протести України, ні прохання Європарламенту, ні клопотання сенаторів США. Надія залишається на можливий обмін - хоч би й на того ж затриманого в Україні керівника відділення інформагентства "РИА Новости" Кирила Вишинського.

На такий вихід явно розраховує громадський захисник Сущенка Марк Фейгін, припускаючи, що журналіста після винесення вироку можуть передати Україні через помилування, оскільки до цього президент Росії вдавався саме до такого механізму. Тим паче що "красивий жест" перед початком чемпіонату світу з футболу Путіну міг би видатись хорошою ідеєю. Це якщо, звичайно, можна вважати красивим жестом затримання іноземного журналіста без будь-яких підстав і майже дворічне його утримання під вартою. Втім, не можна не погодитись тут і з Іриною Геращенко, яка нагадує, що вироки якось не дуже посприяли скорому визволенню Сенцова та Карпюка, Клиха та Виговського.

А загалом, сьогоднішній вирок демонструє кілька знакових моментів. Перший із них - це повна неселективність російської каральної машини. Оскільки респектабельний і далекий від "лицарів плаща і кинджала" Сущенко, істотну частину життя якого можна відстежити за датами в'їзду до Франції, виглядав найгіршою можливою мішенню для звинувачення у шпигунстві. Але ні - людину взяли, і справу пошили. Попри те що єдина реальна вина - це візит на російську територію.

Таким чином, від селективного і маніпулятивного російського правосуддя періоду початку конфлікту ситуація перейшла до якоїсь кафкіанської стадії - коли безглузді звинувачення навмисно спрямовуються проти людини, яка не може бути в них винна. Вочевидь, аби довести в першу чергу росіянам - можливості влади - принаймні, в плані покарання - майже безмежні. Це, вочевидь і є сигнал, який Кремль подає своєму населенню, демонстративно не заморочуючись із пошуками на роль "українського шпигуна" когось бодай трохи правдоподібнішого, аніж Сущенко.

Тому складається враження, що українським журналістам на територію цю їздити просто не варто. Як і учасникам АТО. І керівникам (навіть колишнім) держпідприємств. За великим рахунком, всім власникам українського паспорта не варто перетинати східний кордон. Можливо, навіть тим, хто має нещастя поєднувати зі здоровим глуздом паспорт російський - краще в межах цього кордону не залишатися. І наявність родичів нічого не міняє. Родичі ФСБ не переконають.

Окрім того, на тлі історії із Сущенком український парламент цілком міг би прийняти рішення про візовий режим. Бо навіть симетрична відповідь з боку Росії, і повний розрив "родинних стосунків" на тлі історії з Сущенком в адекватної частини українського суспільства жодних емоцій не викликав би.